Катя Кірініна - Вибач та зрозумій, Катя Кірініна

— Скільки вони хочуть?

— Багато Андрію, дуже багато. Якби не ти був, попросили б менше, але ти Заремський, сам розумієш. Таке питання вирішується на високих стільцях, і якщо нам пощастить, то зможемо вийти на міністра, але це коштуватиме дорого. Тут ще дякуй, що тебе не заарештували.

— Вони ще нічого не знайшли на мене, цю інформацію поховано, — спокійно відповідаю я.

Сука, я так і знав, що з цим заводом буде така лажа, але ніколи не міг подумати, що мені присобачать присвоєння та розтрату, ще й не зрозуміло, звідки ноги виросли.

— Впевнений? — недовірливо питає Гліб.

Йому варто теж боятися, бо коли проходила акція по заводу Булатова, Гліб грав там не останню роль. Саме це нас зблизило і саме це допомогло йому прикупити дім з краєвидом на море. Буде прикро, якщо дім не буде за що утримувати.

— У всякому разі, тут немає жодної згадки про це, все давно приховано і заховано від цікавих очей, — запевняю я.

— Зустрінемось — розповіси усе. Мені варто знати, — впевнено каже Гліб, а я тільки прикидаю, чи не міг все-таки він скинути бомбу.

У мене багато ворогів, звісно, дев'яності давно позаду, і я нікого ніколи не вбивав і не розкидав трупи по місту, але те, що я не святий, це і їжаку зрозуміло.

Я безперервно йшов до своєї мети й залучив дуже багатьох. Завод Булатова, якого вже немає в живих (і це не моїх рук справа, у старого просто розігрався рак), став саме тим ласим шматочком, який хотіли багато хто, а отримав у результаті я.

Питання лише в тому, хто міг розповісти цікаву історію міністру? Посвячених саме в мій метод присвоєння, називатимемо речі все ж своїми іменами, було небагато, але мені стає прикро, що доведеться ділитися там, де, за ідеєю, не було сенсу це робити.

— Будуть новини — телефонуй, — відключаюсь на цій вельми “позитивній” ноті я, і думаю, кому б ще зателефонувати, щоб розв'язати нагальні питання.

Я давно стою біля керма і завжди був готовий до таких поворотів долі, але мені, сука, прикро, обшук — трохи не те, що хоче бачити у себе в компанії генеральний директор. Це неприємна процедура, після якої будуть торги, якщо не хочеш довести до суду. Але якщо все ж таки довів, то після торгів підуть ще й штрафи та доведеться ділитися з усіма.

Я плачу податки та поважаю прагнення держави піднятися за рахунок таких, як я, але дідько, платити всім підряд за те, що було цілком передбачувано — не збираюся. Якщо треба буде, дійду до самих верхів, але, зважаючи на все, саме цього від мене і чекають.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно