Тетяна Гуркало - Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало

— Я не хочу бути драконом. Це страшно, – сказав Ярослав.

— Не хвилюйся, — кіт широко посміхнувся, продемонструвавши гідні вампіра ікла. — Навіть май бажання стати драконом, у тебе не вийде. Ти надто життєрадісна особистість, занадто допитлива і безглузда. Життєрадісних і безглуздих драконів не буває. Намагатися знайти в них ці якості це все одно, що намагатись націдити з вогню води. А вже, як важко вони виховують у собі цікавість до світу, нехай тобі краще Етль розповість. Він досі повністю не збагнув цієї науки, хоча присвятив їй більше половини свого життя. Ось так ось.

— Тоді я нічого не розумію. Чому я їх забув? — спитав Ярослав. Його зовсім не дивувала ця розмова з котом. У цей момент його ніщо не могло здивувати, навіть зірка, що впала з неба.

— Безглузде дитя, — втомлено сказав кіт, підвівся, підійшов упритул і постукав пазуром Ярослава по лобі. — Повторюю для дурнів. Ти надто життєрадісна особистість. Ти фізично не можеш дуже довго сумувати. Нікого ти не забув. Ти просто не думаєш про те, що тобі недоступно. Якщо у тебе з'явиться можливість їх побачити, ти, не роздумуючи, скористаєшся цією можливістю, чого б тобі це не коштувало. Тож досить сумувати, інакше цей дощ ніколи не закінчиться. Ти ж не хочеш затопити Місто.

— До чого тут дощ?! — здивувався Ярослав.

— Цей світ дуже маленький і дуже самотній. Він навіть не зовсім живий, не змогли його творці вкласти в нього достатньо життя. На гори взагалі його не вистачило. Але ти цьому світу подобаєшся. Тому він підлаштовується під твій настрій. Тобі ж ельф казав, що тобі не можна йти в себе. Сидиш під деревом, замерзаєш і базікаєш, незрозуміло з ким.

— Я?!

— Ти. Не я ж, — кіт хитнув пухнастим хвостом і велично вмостився прямо в калюжу. — Я тобі не ангел-охоронець зобов'язаний виручати підопічного з усіх бід і печалей. Я лише дух вогню, що живе поруч із тобою, якому не подобається твій настрій. Гарний у тебе вогонь. Чистий та м'який. Де я ще такий знайду?

— Мало мені тіні дракона, ще й якийсь дух на мій вогонь претендує, — пробурмотів Ярослав, розмірковуючи про те, як кіт відреагує на спробу погладити його.

— Я не претендую, — дух вогню, не кліпаючи, дивився на Ярослава. — Я просто живу. Поруч. Твій вогонь дозволяє мені себе усвідомлювати, так що не будь жадібним. А тінь дракона гарна річ, вона твій вогонь зміцнила та примножила. Ти зараз найсильніший з магів, які практикують зі стихією вогню.

— Правда?

— Правда. Запитай у ельфа. Він уміє розуміти те, що бачить у мадаї.

— Жаль, що я не практикую зі стихією вогню, — сказав Ярослав.

— Ще навчишся, — легко пообіцяв кіт. — У твоєму випадку це буде не складно.

— Здуріти.

— Як хочеш, але краще не зараз, — посмикування кінчиком хвоста і рух вухом. — Ти лякаєш дівчину.

— Яку дівчину? — здивувався Ярослав, озирнувшись. Може, це не кіт, а кішка?

— Виринай зі свого внутрішнього світу і побачиш. Ти і так вже на ноги самостійно встати не зможеш, а посидиш ще трохи, звичайною застудою не відбудешся. Де це видно, щоб люди нерухомо сиділи під холодним дощем?

— Виринати?

— Виринай.

— Як?

— Усьому вас треба вчити, — пробурчав кіт, підводячись на лапи. — Як залізти в нетрі підсвідомості, то ніяких проблем, а як повернутися назад, то одразу допоможіть, рятуйте.

— Допоможіть, рятуйте, — слухняно повторив Ярослав.

— Зараз, — задумливо сказав кіт, обходячи хлопця по колу. — Ще секундочку. Все, вона тебе цілує.

— Хто?! — здивувався Ярослав і, отримавши від кота розгонистий стусан, вискочив на поверхню чогось, як поплавок із води.

Навколо майже нічого не змінилося. Той самий дощ, той же собачий холод, сірі води озера, мокре дерево та порожня пляшка. До пейзажу додалася лише Ладане, що зігріла щоку диханням. Поцілунок він благополучно пропустив, якщо звичайно кіт на рахунок поцілунку не набрехав. З чого Ладане цілувати свою безглузду знахідку, яка не може похвалитися ні зовнішністю, ні характером, ні походженням, ні капіталами нажитими предками? Про розум взагалі говорити не доводиться у світлі останніх подій. Розумні люди в такі справи не лізуть і ворогів не наживають. З усіх цінностей у Ярослава є шахіш, який робить тільки те, що вважає за потрібне, драконів меч, яким Ярослав так жодного разу і не скористався, правда про це він анітрохи не шкодував, звання творця, навколо якого нагромаджуються неприємності і з яким неясно що робити, та деяка частка кмітливості. Не густо. Особливо якщо враховувати, що з везінням теж так собі.

А ще поряд є кіт. Він посміхається, похитує хвостом і повільно тане серед дощових крапель. Ось тобі і галюцинація. Цікаво, з якої радості дух вогню витанцьовував на воді? Вода з вогнем не поєднуються.

Напевно, світ збожеволів, інше пояснення придумати складно. Втім, цей конкретний світ ніколи не був нормальним. Він навіть не дуже живий, якщо вірити рудому коту.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно