Вадим Володарський - Без втрат не вийти, Вадим Володарський

-Ти дуже точно усе описала, - оперативник подивився на Тому із повагою.

-Нам зараз важливіше інше. Портрети та номери… «Перехоплення» оголосили?

-Так, але зараз повідомлю… - Коли вони переглядали відеозапис, він записав у блокнот номери «Хаммера» та мікроавтобуса, це був, наскільки можна було розгледіти, «Фольксваген Транспортер». І він зробив це. А батько з донькою поки просто сиділи та спостерігали за його діями. Що вони іще могли зробити?

-Клімов, Артем Борисович.

Ще дорогою до райвідділу поліції Вікентій зателефонував тому ж таки генералу, завдяки якому справу про вибух авто під Кам’янським передали до Києва, до Головного слідчого управління. Там же відкрили кримінальне провадження й за новим злочином, і саме слідчий звідти приїхав тепер, - один з терміново створеної групи, - сюди, до райцентру (або вже колишнього райцентру, - адміністративну реформу провели, а от структура поліції та судів залишилася старою), щоб провести перші допити. Це було простіше, ніж потім передавати справу з району «нагору», із залученням для цього прокуратури. А так – після отримання повідомлення про злочин відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесли одразу у Києві. Однак сам приїзд слідчого з міністерства, та ще й так терміново, вказував на те, що відбувається щось екстраординарне. Огляд місця події могли провести й до цього «районні». Хоча – що вони могли знайти? Шматок дошки? Якісь сліди сфотографували, та, наскільки зрозумів Вікентій, зараз чекали кран, щоб витягнути «Ауді» з річки. Але що дадуть ці сліди? Якщо злочинці – не дурні (а для дурних – уся операція була занадто добре підготовлена), взуття, у якому були тоді, вони просто викинуть чи знищать.

А тепер слідчий, - іншого разу Вікентій посміхнувся б через його прізвище: той представився, як Павло Олексійович Горілко, - назвав ім’я.

-Це власник авто? – здивувався Вікентій. Він дякував долі, що пан генерал не лише розпорядився зробити усе, як потрібно, але й наказав слідчому тримати його у курсі справ, та співпрацювати.

-Так. «Хаммера». А чому ви дивуєтеся?

-Бо я його знаю, - пояснив адвокат.  – Перетиналися якось… У одній справі. Він, дійсно, з Криму, переїхав у чотирнадцятому до Києва. Гроші були, він … квартиру у одному будинку хотів купити. А його «активісти» перешкоджали будувати. Я займався цією справою … з боку забудовника. – Вікентій не розкривав зараз ніякої таємниці: його прізвище, як представника компанії, можна було знайти у відкритих судових рішеннях, та на тому ж таки сайті «Судова влада».  – А він … організував ініціативну групу з тих, хто інвестував у квартири. Довелося вмовляти, щоб вони не виходили з тими «активістами» битися. Ми їх і так здолали.  – Він посміхнувся. – Так от, в Артема ніякого «Хаммера» не було. Він на «Паджеро-Спорт» їздив.

-Де знаходиться цей будинок? – спитав слідчий. Очевидно, за місцем проживання у Києві Клімов не зареєструвався, зберіг кримську «прописку» та, можливо, статус внутрішньо переміщеної особи. Незважаючи на те, що мав тепер власне житло, адресу якого Вікентій і дав, але зауважив:

-Сумніваюся, щоб він мав стосунок до цього.

-У вас не було конфліктів? – уточнив слідчий.

-Ні. Ми були … по один бік барикад. До того ж, це було досить давно. Ніка тоді ще … навіть не з’явилася на моєму горизонті, Артем навряд чи міг про неї навіть знати.

-Добре. Ми перевіримо…

-А щодо «Фольксвагена»? – На відеозаписі можна було прочитати й його номери.

-Зареєстрований на одну компанію, вони здають авто у оренду, - пояснив слідчий. – Перевіримо. Та вже оголосили у розшук. Але – самі розумієте… - Як йому, так і Вікентію, а кожен мав чималий досвід у своїй роботі, було зрозуміло, що авто можливо орендувати за підробними або чужими документами. Непросто, але можливо. – Що іще ви можете нам повідомити?

Добре, що ми перейшли до сусіднього кабінету, подумав Вікентій, а Тома залишилася у компанії місцевого оперативника пити чай. Про те, що відбувалося із Нікою досі, дівчинці було відомо далеко не усе, хоча багато чого вона розуміла. Але усіх подробиць їй знати не потрібно було. А от слідчому він вирішив повідомити основні факти, але не власні висновки – щодо дійсної мети Дьоміних. Той, по-перше, не повірить, а по-друге – це не його сфера та не його рівень.

-Ви вважаєте, тут може бути зв’язок? – спитав Горілко.

-Просто не бачу іншої причини. В Ніки в Україні немає ворогів, спору щодо спадщини у Росії немає теж. Її бізнес… Тут його ще немає, вона якраз їхала, щоб вирішити якісь питання щодо обладнання фабрики, яку лише починають будувати. А у Росії? Ну… Це не та сфера, де будуть розбиратися такими методами.

-Можливо, це … зробили заради тиску на вас? – припустив слідчий. Вікентій замислився, а потім похитав головою:

-Не виключено, але малоймовірно. По-перше, усі ті, проти кого я працюю … вивчили уроки, що особисті «наїзди» дорожче обходяться, а користі не дають. Клієнт може звернутися до іншого адвоката… А по-друге, якби справа була у цьому… Разом із Нікою мали б забрати й Тому. Тиснути краще, погрожуючи двома життями, ніж одним, чи не так?

Павло Горілко був досвідченим поліцейським, та майже усю кар’єру працював саме у слідстві. Його не можна було б назвати безгрішним, хоча він розумів, що на цій справі «заробити» не вдасться, тим більше, відомо було, з чиєї ініціативи вона опинилася саме у Головному слідчому управлінні. До того ж, розумів, що поставлено на карту. Та налаштований був зробити усе можливе для її розкриття. У даному випадку із чоловіком жертви йому не просто наполегливо запропонували співпрацювати, - з ним можна було розмовляти однією професійною мовою. А ще він звернув увагу, який же спокійний цей пан із подвійним прізвищем. Його дружину викрали, донька ледь не загинула, а він аналізує ситуацію… Чи не перевірити, про всяк випадок, і його причетність..? Але слідчий тут же пригадав, як холоднокровно діяла ця Тамара. Можливо, просто у батька..? До того ж, ознаки того, що нерви в Вікентія натягнуті, немов струни, досвідчений слідчий бачив. Очевидно, той просто володіє собою, чого б йому це не вартувало. Окрім того… Виріши він прибрати дружину, - діяв би інакше, а тому цю версію слідчий вирішив не розглядати, як основну. До того ж, на цьому, початковому, етапі розслідування це не мало особливого значення. Основним було – встановити, куди повезли заручницю, та звільнити її.