Ірвін Ялом - Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта, Ірвін Ялом

Так, поведінкова терапія — найкраще рішення. Найкраще, щоб тримати люк цього підземелля надійно запечатаним. Чим більше я думав про це, тим більше був задоволений, що зумів притримати свою допитливість і вчинити безпечно та систематично в інтересах пацієнта.

Але раціональність та точність у психотерапії рідко винагороджуються. За кілька днів Марвін подзвонив мені і попросив про зустріч. Я очікував, що він прийде з Філіс, але він був сам. Він виглядав стривоженим та замученим. Жодних вступних церемоній того дня. Він був доволі переконливим:

— Дуже поганий день. Я такий нещасний. Але спершу хочу сказати, що я ціную рекомендації, які ви дали мені минулого тижня. Буду чесним, я очікував, що ви порадите мені ходити до вас три-чотири рази на тиждень наступні кілька років. Мене попередили, що ви, психотерапевти, так і робите. Ні, я не звинувачую психотерапевтів, врешті, ви займаєтеся бізнесом і маєте заробляти гроші.

Ваша порада про терапію для нашої пари здалася мені доречною. Філіс і я дійсно маємо певні непорозуміння, насправді більші, ніж я описав вам минулого разу. Фактично, я не розповів багато чого. У мене були певні проблеми в сексі — не такі, як зараз, звичайно, — які спричинювали перепади настрою протягом двадцяти років. Отож, я вирішив дослухатися до вашої поради, але Філіс не хоче. Вона відмовилася ходити до психотерапевта — вона не піде ні до психотерапевта, який займається проблемами шлюбу чи проблемами сексу, ні до жодного іншого. Я просив її прийти до вас один раз, сьогодні, але вона дуже вперта.

— І що ж тоді?

— Я буду намагатись її переконати, але є ще дві речі, які я хочу обговорити з вами сьогодні. — Марвін зупинився. Спочатку я подумав, що він хоче перевести подих: до цього він говорив якось не дуже чітко. Але він просто хотів заспокоїтися. Він відвернувся, висякався, крадькома витер очі.

Потім вів далі:

— Я в глибокій депресії. Цього тижня в мене був дуже сильний приступ мігрені. Мені довелося звернутися в лікарню, щоб мені зробили ін’єкцію.

— Я так і подумав, ви якось не дуже сьогодні…

— Головний біль мене вбиває. Але все ще гірше. Я не можу спати. Минулої ночі я бачив кошмар. Я прокинувся десь о другій годині, але видіння не минало. Цей сон мені снився всю ніч. Він і досі не йде в мене з думки.

— Розкажіть про нього.

Марвін почав читати свій сон із такими штучними інтонаціями, що я зупинив його і вирішив застосувати метод Фріца Перлза[47]. Я попросив його розповідати сон у теперішньому часі, так ніби це відбувається з ним зараз. Марвін відклав свій записник і почав вести свою розповідь з пам’яті:

Я бачу двох чоловіків. Вони високі, бліді та дуже сухорляві. Вони йдуть по темній луці в цілковитій тиші. Вони одягнені в усе чорне. У них високі чорні циліндри, довгі пальта, чорні короткі гетри та черевики. Вони нагадують співробітників поховального бюро чи працівників організації боротьби з алкоголізмом Вікторіанської доби. Раптом вони бачать екіпаж, теж чорного кольору, у якому стоїть колиска з маленькою дівчинкою. Немовля сповили в чорну тканину. Один з чоловіків мовчки починає штовхати екіпаж. Через якийсь час він зупиняється, обходить екіпаж, дістає чорний ціпок зі світним білим наконечником, нахиляється, розмотує чорну тканину і починає встромляти свою палицю дитині у вагіну.

Я не міг поворухнутися. Чіткі образи його сну полонили мій розум. Я підвів очі і з подивом позирнув на Марвіна, який сидів нерухомо і не міг навіть оцінити силу свого творіння. Я не міг повірити, що це був його сон. Такий сон не міг наснитися йому: він був просто медіумом, який лише відкривав рота, щоб вимовити слова. Як я міг — а я дуже хотів цього — побачити автора цього сну?

Між тим Марвін посилив цей дивний здогад. У нього не було ніякого відчуття близькості з цим сном, він поставився до нього як до якогось чужого тексту. Він відчував страх, коли розповідав його, і трусив головою, наче намагався відігнати всі погані думки про цей сон.

Я зосередився на його тривозі.

— Чому ви кажете, що це кошмар? Яка саме частина сну вас дуже налякала?

— Коли я згадую це зараз, останній епізод — коли встромляють палицю в дитячу вагіну, — здається просто жахливим. Хоча так не було тоді, коли я бачив сон. Було ще щось, тихі кроки, темрява, якесь погане передчуття. Увесь сон пронизаний страхом.

— Що ви відчували уві сні, коли бачили палицю в дитячій вагіні?

— Якщо хочете знати, то уві сні це була найбільш яскрава частина, вона здавалась найбільш реалістичною. Ця картина ніби утихомирювала весь сон, принаймні намагалася. Але насправді це не так. Цей сон не має для мене ніякого значення. Я ніколи не вірив у сни.

Я хотів ще трохи поговорити про його сон, але потрібно було повертатися до інших тем. Той факт, що Філіс не хотіла прийти до мене хоча б один раз, щоб допомогти своєму чоловікові, який перебував у вкрай критичному стані, давав зовсім інше уявлення про їхній ідеальний та гармонійний шлюб. Я змушений був поводитися дуже делікатно через його страх (який Філіс, очевидно, поділяла), що психотерапевти пхають носа в сімейні справи і дуже тішаться з цього. Але я маю переконатися, що вона справді відмовлялася пройти курс сімейної терапії. Минулого тижня я поцікавився, чи Марвін не відчув, що йому відмовили. Можливо, це було хитрою маніпуляцією з його боку, і він хотів, щоб я перевів його на індивідуальні заняття. Цікаво, скільки зусиль доклав Марвін, щоб переконати Філіс прийти з ним на заняття до мене?

Марвін запевнив мене, що вона дуже вперта щодо своїх рішень.

— Я казав вам, що вона не вірить у психотерапію, але насправді все зовсім інакше. Вона не хоче бачити жодного лікаря. Вона не відвідувала гінеколога вже п’ятнадцять років. Усе, що мені вдається зробити, це відвести її до стоматолога, коли в неї болить зуб.

Зненацька, коли я попросив його навести інші приклади впертості Філіс, відкрилися деякі несподівані факти:

— Ну, тоді я мушу сказати вам правду. Немає сенсу витрачати гроші, сидіти тут і брехати вам. Філіс має власні проблеми. Вона боїться вийти з будинку. Це якось називається. Я забув слово.

— Агорафобія?

— Так, воно. Вона страждає на це вже багато років. Вона рідко виходить з будинку. Хіба що на те є серйозні причини. — Марвін стишив голос і почав змовницьки шепотіти: — Вона може вийти, коли з’являється інший страх.

— Який інший страх?

— Страх, що хтось до нас прийде!

Він пояснив, що вони не запрошують до себе гостей ось уже кілька