Олег Костянтинович Романчук - Зоряний кристал, Олег Костянтинович Романчук

місті з’явився професор Бандура і, тільки-но зійшовши з львівського поїзда, одразу ж подався до нашого інституту. Його цікавив Рамеш. Довідавшись, що доктор Сінгх несподівано вилетів у Лондон, Микола Олексійович був дуже розчарований і знову щез у невідомому напрямку. Нам залишалось лише будувати найфантастичніші припущення.

Можна уявити наш стан, коли буквально через три дні в газетах з’явилось повідомлення про випадок, що трапився на аукціоні «Сотбі».

Проте я не сказав головного: того ж дня, о тій порі, коли це сталося, з лабораторії експериментальної кристалооптики Інституту проблем передачі інформації зник скарабей.

Повернувшись у відділ з семінару, я застав своїх колег приголомшеними. Бліда, мов крейда, Сікорська нервово крутила телефонний диск (як виявилось пізніше, вона намагалася викликати міліцію, забувши при цьому відомий усім «02»). Побачивши мене, залишила в спокої апарат, після чого саркастично мовила:

— Як кажуть французи, якщо ви запізнилися на поїзд лише на одну хвилину, все одно поїзд уже поїхав.

— Що тут у вас трапилось? Ви можете мені пояснити до ладу? — роздратовано кинув я.

— Справляємо панахиду по скарабею… — сумно промовив Ткачук.

Нижче я наводжу уривок з пояснення, написаного Олександром Ткачуком на ім’я директора інституту:

«21 січня близько десятої ранку ми з аспірантом Анатолієм Костюком завершували підготовку до чергового експерименту над кристалом-скарабеєм. Останній був поміщений в кріостат з рідким гелієм для дослідження спектра випромінювання кристала при збудженні його імпульсами рубінового лазера в умовах низької температури. Все йшло нормально. Самописці фіксували спектр випромінювання, що своїми характеристиками й конфігурацією наближався до випромінювальних процесів, які звичайно спостерігаються в майже компенсованих зразках арсеніду галію в інтервалі температур 77-300° К.

У ділянках проміжкових температур спостерігалась дещо су бл і шина залежність випромінювання від інтенсивності збудження. Нами було помічено, що існують чотири температурні ділянки, в яких інтенсивність випромінювання змінюється експоненціально з різними енергіями активації в кожній ділянці. (До пояснювальної записки додаються графіки з відповідними коментарями).

На екранах осцилографів, змінюючись по черзі, вистрибували еліпси й синусоїди. Об 11 годині 14 хвилин самописець різко збільшив швидкість руху вгору-вниз. Правильні геометричні картини на екранах осцилографів несподівано перетворились у суцільне мерехтіння. Цей хаос тривав близько хвилини, після чого з’явились широкі, сантиметра півтора, суцільні смуги різної яскравості, які наповзали одна на одну. Тривало це секунд двадцять. Услід за цим з кріостата вилетів яйцевидний предмет розміром з гусяче яйце, який світився зеленим кольором. Він повільно проплив повз нас у напрямі відчиненої кватирки і залишив лабораторію. Зробивши різкий віраж угору, предмет узяв курс на північний захід. Коли ми кинулися до кріостата, скарабея там не було».

Першого лютого я отримав листа від доктора Сінгха. Ось витяги з цього листа:

«…Мої припущення справдились: Бхабані Сагар викликав мене в Лондон у зв’язку з експериментами над додекаедром. Він твердить, що кристал був вирощений в умовах невагомості. Там же, в умовах космосу, він набрав форми додекаедра. Я був ошелешений, але, знаючи цього фізика як винятково серйозного і вдумливого дослідника, прийшов до висновку, що тут і справді все не так просто.

Виростити подібний кристал в умовах земного тяжіння, а тим більше обробити, неможливо, — доводив Сагар. Та й, судячи з усього, його ніхто не обробляв. Він сам з якихось причин, — мабуть, закономірних, — в умовах невагомості набув саме такої форми. Можливо, ця форма щось повторювала, щось дублювала….

…Однак це ще далеко не все. Використавши термолюмінесцентний метод для датування віку кристала, англійські дослідники встановили, що додекаедру принаймні три тисячі років.

Та основною причиною зацікавленості було ось що. У додекаедрі під час експериментів виявлено ряд схожих властивостей, притаманних скарабею, про які я довідався в Києві. Оптичні властивості настільки вражали, що віце-президент і науковий керівник корпорації «Джейсон-електронік» доктор Френтон Чіппендейл особисто повідомив про них власника корпорації Джейсона-молодшого.

Оскільки виявилося, що додекаедру властивий ефект повного внутрішнього відбивання, корпорацію зацікавили перспективи використання кристала для виготовлення надшвидкодіючих оптичних комп’ютерів.

Отож керівництво лабораторії концерну, яка вже не один рік займається дослідженнями в галузі створення оптичних інтегральних схем і в якій стажувався Бхабані Сагар, почало агітувати мого колегу, щоб він залишився в Англії. Сагар справді прекрасний фахівець, теоретик і чудовий експериментатор. На щастя, він не з тих, для кого «відплив умів» є чимось само собою зрозумілим і закономірним. Він виявився навіть проникливішим, ніж я міг сподіватися. Прикинувся, що вагається і не такий уже й далекий від того, аби прийняти англійське підданство і далі працювати на «Джейсон-електронік». Він навіть запевнив містера Чіппендейла, що зуміє вмовити мене також співробітничати з концерном. Ось чому я одержав терміновий виклик у Лондон.

Далі події розгортались так. Фірма «Сотбі» звернулася до корпорації з проханням дослідити один з її експонатів, зокрема якомога точніше визначити його вік. Так лабораторія оптичних інтегральних схем зіткнулася із Чашею Святого Грааля, як назвав її Томас Брефф — один із співробітників лабораторії Гордона Маккензі.

Найцікавіше, що чаша сітчастої огранки володіла набором усіх властивостей, які мали додекаедр і скарабей (про останнього я не дуже ділився думками, хоча знав, що співробітники лабораторії звернули увагу на публікації радянських фізиків). Застосування термолюмінесцентного методу при визначенні віку чаші дало ті ж результати. Крім того, було встановлено, що і вона, і додекаедр виготовлені з одного й того ж матеріалу, невідомого хімікам і кристалографам.

Я був переконаний, що легенда про Чінтамані справджується.

Експерименти з чашею в основному проводив Гордон Маккензі. Іноді йому асистували Бхабані Сагар і Томас Брефф. Мене ж науковий керівник корпорації Френтон Чіппендейл майже не випускав зі свого кабінету, всіляко розписуючи райдужні перспективи роботи в Англії. Мовляв, технічна база колишньої британської колонії ще не настільки розвинута, щоб самостійно розв’язати таку складну проблему.

— Особливо це стосується наших космічних досліджень, — не втримався я.

Зрозумівши, що його аргументація не спрацьовує, англієць замовчав. Більше до цієї теми він не повертався.

Отже, заповітна мрія корпорації — створення серії надшвидкодіючих оптичних комп’ютерів.