Вальтер Скотт - Айвенго (укр)

бути, якщо наш брат Бріан усе ще перебуває під впливом чарів чи талісману? Утім, нічиїй доблесній руці з усього ордену не довірили б ми більш охоче як цю, так і будь-яку іншу важливу справу.

— Преподобний отче, — відповідав Гудольрик, — жодний талісман не здатен здолати лицаря, що стає до бою за праве діло на Божому Суді.

— Ти розсудив вірно, брате, — погодився гросмейстер. — Альберте Мальвуазен, вручи цю заставу Бріану де Буагільберу. Тобі, брате Бріане, доручаємо ми цю справу, щоб ти мужньо став до бою, не маючи сумніву, що перемогу здобуде той, за ким правда. А тобі, Ревеко, ми даємо два дні терміну, аби знайти собі захисника.

— Не багато ж ви даєте мені часу, — сказала Ревека. — Я чужинка і не вашої віри, так що мені нелегко буде знайти людину, що ризикнула б своїм життям і честю заради мене, та ще виступивши проти лицаря, котрий має славу знаменитого бійця.

— Більше ми не можемо відкладати, — відповідав гросмейстер, — бій має відбутися в нашій присутності, а важливі справи змушують нас відбути звідси не пізніше як за три дні.

— Хай буде воля Божа, — мовила Ревека. — Покладаю на нього всі мої надії — у Господа одна мить має таку саму силу, як ціле століття.

— Це ти добре сказала, дівице, — зауважив гросмейстер, — але нам чудово відомо, хто вміє прибирати ангельську подобу. Отже, лишається тільки призначити належне місце для двобою, а якщо знадобиться, то й для страти. Де прецептор цієї обителі?

Альберт Мальвуазен, котрий усе ще тримав у руці рукавичку Ревеки, стояв біля Буагільбера і щось гаряче напівголосно йому доводив.

— Як, — сказав гросмейстер, — він не хоче приймати заставу?

— Ні, він хоче, він прийняв заставу, високопреподобний отче, — відповідав Мальвуазен, непомітно сховавши рукавичку під свою мантію. — Що стосується місця для двобою, то, на мою думку, для цієї мети найбільше підходить арена святого Георгія, поблизу нашої прецептори.

— Гаразд, — сказав гросмейстер. — Ревеко, на цю арену ти повинна виставити свого захисника. Якщо ж ти не виконаєш цього або якщо твій захисник буде переможений на Суді Божому, ти умреш, як чаклунка, згідно з вироком. Нехай наш суд і рішення будуть записані і ця ухвала прочитана привселюдно, аби ніхто не міг відмовитися її незнанням.

Один із капеланів заніс протокол засідання до величезної книги, куди записувалися всі діяння лицарів Храму. Коли він закінчив, другий капелан голосно прочитав вирок гросмейстера, який у перекладі з нормано-французької мови звучить так:

«Ревека, єврейка, дочка Ісаака з Йорка, обвинувачувана в чаклунстві, звабі та інших підступних діяннях проти одного з лицарів найсвятішого ордену Сіонського Храму, не визнала себе винною; вона стверджує, що свідчення проти неї неправдиві, злісні й недобросовісні. Через законний відвід власної особи, як непридатної для ратного діла, вона пропонує виставити собі захисника, аби вирішити справу Божим Судом, і ручається, що оний її захисник битиметься за неї за всіма правилами істинних лицарських законів і звичаїв, у чому представила свою заставу, взявши на себе відповідальність за всі витрати і збитки. Ону заставу її вручено шляхетному дворянинові і лицареві Бріану де Буагільберу, члену святого ордену Храму, і лицар цей повинен битися в згаданому двобої від імені свого ордену і заради власного захисту, оскільки особисто постраждав від причини[75] та шкідливих волхвувань скаржниці. А тому високопреподобний отець і могутній пан Лука, маркіз Бомануар, зволив задовольнити зазначене прохання й погодитися на заміщення її особи повноважним заступником і призначив двобій на третій день від цього дня, а місцем оного обрав арену в огорожі святого Георгія, поблизу прецепторії Темплстоу.

Окрім того, гросмейстер наказує скаржниці з'явитися на двобій в особі свого заступника, інакше її буде піддано страті, встановленій законом за чаклунство та волхвування. Велить він також з'явитися в призначений термін на арену й захиснику ордену, інакше ж він погрожує оголосити його підлим зрадником. При цьому оний шляхетний лорд і високопреподобний отець призначив згаданій битві відбутися в його особистій присутності, з дотриманням усіх правил і звичаїв, належних для цього випадку. І нехай допоможе Бог правому ділу.

— Амінь! — вимовив гросмейстер, а слідом повторили всі присутні.

Ревека нічого не сказала, але, склавши руки, звела очі до неба. Потім скромно нагадала гросмейстерові, що слід дозволити їй зв'язатися з друзями, аби сповістити їх про становище, в якому вона перебуває, і просити відшукати захисника, котрий може за неї битись.

— Це законно і справедливо, — погодився гросмейстер. — Обери сама посланця, якому могла б довіритись, і ми дозволимо йому вільний доступ до тієї келії, де ти утримуєшся.

— Чи немає тут когось, — сказала Ревека, — хто з любові до справедливості або за щедру винагороду погодився б виконати доручення нещасної дівчини, що перебуває в скрутному становищі?

Усі мовчали. В присутності гросмейстера ніхто не зважувався виявити співчуття до обмовленої бранки з побоювання, що його можуть запідозрити у співчутті до євреїв. Цей страх був такий сильний, що переважував навіть бажання одержати обіцяну нагороду, а про почуття жалю годі було й говорити. Кілька хвилин Ревека в невимовній тривозі очікувала відповіді і нарешті вигукнула:

— Та невже в такій країні, як Англія, я буду позбавлена останнього, жалюгідного способу врятувати своє життя через те, що ніхто не хоче зробити мені послугу, у якій не відмовляють і гіршому зі злочинців!

Хігг, син Снелля, нарешті подав голос. Він сказав:

— Хоча я каліка, але все-таки абияк можу рухатися завдяки її милосердній допомозі. Я виконаю твоє доручення, — продовжував він, звертаючися до Ревеки, — я поспішатиму, наскільки зможу при моєму каліцтві.

— Усе в руках Божих, — мовила Ревека. —