Генрі Лайон Олді - Захребетник

колов би жалом. Потім струсив із зубців цілу колекцію вбитих ос, мух та одного ґедзя, взяв іншу виделку й заходився далі ласувати форелькою.

Зазвичай Нексус користувався лише своїм власним столовим прибором.

Але в гарному товаристві, траплялося, розслаблявся.

Руда відьма в розмову не втручалася. Меліс відпочивала душею й тілом. Вона пускала очима бісики лейб-малефактору, червоніла від компліментів бойового мага, підкладала теоретикові печені з чорносливом, чистила й різала на скибки яблуко для капітана… Словом, весело й з користю проводила час. А якщо її чоловік і справді поберіг кохану жіночку під час іспиту, то це з великого й світлого почуття.

Хто осудить?

Конфлікт-мінімум при зареєстрованому профілі цілительки — так, рудимент минулого. Пам’ять про часи, коли цілителі ще виганяли бісів з одержимих. Тепер бісів ганяють інтенсивні екзорцисти. А ми — мирні чарівнички з дипломом. Нам і батіг, і пряник, але батіг — рідше…

Грізний чоловік підтвердить, що батіг — дуже рідко.

— Чули? — запитав Просперо Кольраун, вибираючись із-за столу та вмощуючись на дивані. Ложе рипнуло під могутнім чарівником, але упокорилося. — Подейкують, у Брокенгарці новий проповідник з’явився. Хворий на всю голову. Ходить по вампірських кублищах і навчає нежить, як жити.

— Вампір? Маг? Ефектор генія?

— Людина. Якщо не брешуть, звичайно.

— Це ненадовго, — капітан потягся за вином. — До першого укусу.

— Не скажи, Руді! Вік ходить, а його не кусають. Пазуром не чіпають! Навіть слухають, уяви собі. Збираються опівночі, запалюють свічі, вмощуються на могильних плитах… Картинка!

— А що він їм проповідує? — зацікавилася Меліс.

— Достеменно не відаю. Щось про страх. Мовляв, страх — це одна із найтяжчих вад. Відкиньте його, станьте віч-на-віч, і спатимете спокійно. Живі ви чи мертві — головне, чесний, заслужений, вистражданий сон. Інакше, мовляв, добродії мерці, сорому не позбудетеся. І що найцікавіше, за компанію із проповідником ходить ловець снуллів. Гадки не маю, навіщо той упирям знадобився…

— Як його звуть? — лагідно спитав лейб-малефактор. — Я маю на увазі проповідника.

Мисливець на демонів посміхнувся.

— Реджинальд фон Тирле.

— Ви знайомі?

— Зустрічалися на Вальпургіналіях. Навряд чи його ім’я тобі про щось скаже, Серафиме.

— Ну чому ж? — образився старий. — Світ тісний, Фартушку. Мій дід знав колись одного фон Тирле. Офіцер-кірасир, відзначився під Трендау. Після загибелі командира очолив ескадрон, на повному галопі вдарив у фланг значно більших сил супротивника. Божевільної хоробрості був добродій. Напевно, пращур вашого проповідника. Відвага — вона у спадок передається.

— Так, — погодився Фортунат. — Напевно, ваша правда.

А доцент Кручек нічого не сказав.

Доцент їв печеню.

Учора йому надійшов лист із Брокенгарца. Обер-бургомістр дякував за ідеальне обчислення мага-еталона, повідомляв про преміальні, надіслані до Реттії з казенним скороходом, — і пропонував нову роботу. Треба було вивчити групу вампірів-здобувачів на відповідність чистій еталонній одиниці, у зв’язку з тим, що попередній еталон утратив придатність. Август Пумпернікель уже підтвердив свою добровільну участь у розрахунках. Залишилося заручитися згодою шановного метра Високої Науки, чиї заслуги…

Матіас Кручек чемно відмовився.

Його розумові сили всі до крихти були зайняті теоремою Ярвета-Шпеєрца, однією з трьох великих недоведених теорем елементарної теорії манолітичності, й розпорошувати свої сили він не мав охоти.

Лютий-січень 2007 р.

Оглавление Захребетник   CAPUT І у якому хлюпають хвилі й цвітуть дикі абрикоси, кричать чайки й гендлярі, гояться сердечні рани й відбуваються випадкові знайомства, а також з’ясовується, що від смаку халви до дзенькоту клинків — дев’ять із половиною кроків навпростець   CAPUT II у якому все залишається, як і раніше: хлюпання хвиль і цвітіння абрикосів, лементи чайок і гендлярів, але від рогу вулиці до дзенькоту клинків цього разу — сто двадцять чотири кроки навпростець, а далі — як кому пощастить…   CAPUT ІІІ у якому ми знайомимося з одним хайль-баші, з будь-якого погляду чудною людиною,