Наомі Новік - Ті, що не мають коріння

на неї. Звісно, я знала про Ґідну, як про щось маловідоме й далеке; це було велике портове місто на березі океану, далеко на півночі, з якого завозили китову олію та зелену вовняну тканину; звідти приїхала дружина кронпринца.

— Це досить далеко від Пущі, а океан ворожий до зараження, — сказала Алоша. — Якщо король відправить туди їх обох… цього, можливо, вистачить. Граф має відьму, Білого Жайворонка. Замкніть їх під її наглядом, і за десять років — або якщо нам таки вдасться спалити всю прогнилу Пущу — я перестану так перейматися.

Балло вже кивав. Але ж… десять років! Захотілося покричати, відмовитися. Ніби Касю знову мали забрати. Лише людина, якій сто років, могла з такою легкістю змарнувати десятиліття. Проте я завагалась. Алоша також не була дурною, і я бачила, що вона не помилялася, виявляючи обережність. Я поглянула на заражений бестіарій, який лежав на столі. Пуща ставила нам пастку за пасткою, знову й знову. Вона напустила химеру на Жовті Болота й білих вовків на Двернік, намагаючись упіймати Дракона. Вона забрала Касю, щоб заманити мене. А коли я знайшла спосіб її звільнити, Пуща все одно спробувала використати Касю, щоб заразити і Дракона, і мене; коли ж і це не спрацювало, вона дозволила Касі жити, щоб знову заманити нас у її руки. Ми вирвалися з тієї пастки, але раптом була ще одна, якийсь спосіб, у який Пуща могла знову обернути нашу перемогу на поразку?

Я не знала, що робити. Якби я погодилась, якби я послухалась Алошу… чи дослухався б до неї король? Якби я написала Сарканові, а він написав схвальну відповідь? Я закусила губу, тим часом як вона підняла на мене одну холодну брову, чекаючи, коли я відповім. Потім вона озирнулася: двері до Чаровнікова розчахнулись. У дверях білою постаттю в обрамленні темного отвору стояв Сокіл; від його білосніжних шат відбивалося світло. Роздивившись нас трьох, він примружив очі; потім він показав одну зі своїх усмішок.

— Як я розумію, ви всі були тут зайняті, — невимушено промовив він. — Але тим часом дещо сталося. Можливо, ви були б не проти піти вниз на суд?

Розділ 21

За межами затишного Чаровнікова порожні коридори наповнював шум вечірки. Музика вже зупинилась, але, доки Сокіл вів нас до державної бальної зали, вдалині дедалі гучніше й гучніше ревло хвилями море голосів. Лакеї квапливо відчинили нам двері на сходи, що вели донизу, до величезного танцювального майданчика. Посол у своїй білій куртці сидів у кріслі поруч із королівським троном, на помості, що високо здіймався над підлогою; по інший бік від короля були принц Зиґмунд і його дружина. Король сидів, стиснувши руками підлікотники з лев’ячими пазурами на своєму кріслі; його обличчя від гніву взялося плямами.

Посеред підлоги перед собою Марек розчистив широке коло; від нього відійшли шість повних рядів вражених танцівників з уважними поглядами, а в дам спідниці при цьому здіймалися розкиданими квітами на арені. У центрі цього кола стояла королева з невиразним обличчям і в білій сорочці ув’язненої, а Кася трималася за її руку; Кася озирнулася довкола та з виразом полегшення на обличчі помітила мене, проте я ніяк не могла наблизитися до неї. Натовп щільно заповнив сходи, нависаючи над краєм мезоніну, що виходив на майданчик, аби подивитися.

Королівський секретар мало не зігнувся перед Мареком, говорячи тремтливим голосом і тримаючи перед собою важку книгу законів, неначе вона могла правити за щит. Я не могла ставити боягузтво йому на карб. Марек стояв менш як за два кроки від нього, наче постать, що вийшла з пісні: вбраний у броню з яскравої криці, тримаючи в руці меч, який міг би здолати вола, та з шоломом під пахвою. Він стояв перед секретарем, наче уособлення мстивого правосуддя, випромінюючи жорстокість.

— У випадках… у випадках зараження, — промовив, затинаючись, секретар, — право на судовий поєдинок не… прямо скасовується за законом Богуслава… — він затих, видавши здавлений звук. Марек рвучко підняв меча за якихось кілька дюймів від його обличчя.

Марек продовжив цей рух і, повернувшись, обвів мечем усю залу; натовп, затамувавши подих, відступився від того місця.

— Королева Польні має право на оборонця! — крикнув він. — Нехай будь-який чаклун вийде вперед та покаже в ній хоч якусь ознаку зараження! Гей, ти, Соколе, — промовив він, крутнувшись і показавши на верх сходів, і весь двір перевів очі в наш бік, — негайно наклади на неї заклинання! Нехай увесь двір подивиться та побачить, чи є на ній хоч якась пляма… — увесь двір разом, від архікнязів до служниць, зітхнув; зітхання в екстазі здійнялося та затихло.

Гадаю, саме тому король не зупинив цього одразу. Натовп на сходах розступився, даючи нам дорогу; Сокіл тим часом кинувся вперед, волочучи довгі рукави сходами вниз, а зійшовши на підлогу, привітав короля елегантним поклоном. Він явно підготувався до цієї миті: у нього був великий мішок, повний чогось важкого, а ще він зігнув палець і скинув зі стелі чотири високі чарівні лампи так, щоб вони стали довкола королеви. А далі він відкрив мішок і викинув у повітря над її головою хвилю синього піску, тихенько заговоривши.

Я не чула замовляння, але з його пальців із тріском вийшло розжарене біле світло та пройшло крізь пісок, який падав. Запахло так, наче топилося скло, потягнулися тоненькі цівки диму: падаючи, пісок повністю розчинявся, а натомість у повітрі утворювалося синювате викривлення, тож я, здавалося, бачила королеву та Касю крізь товсте віконне скло в оточенні дзеркал. Світло чарівних ламп сліпучо сяяло крізь це викривлення та ставало яскравішим, проходячи крізь нього. Я бачила крізь Касину плоть кістки її руки, що лежала на королевиному плечі, а ще — слабкий обрис її черепа та зубів.

Марек потягнувся і взяв королеву за руку, а тоді повів її у коло, виставляючи напоказ. Шляхтичі не бачили випробування архієпископа, вуалі Ядвіги. Вони завзято витріщалися на королеву, яка повністю сяяла, у її білій сукні, з кровоносними судинами, що проходили всередині неї ледь помітними слідами блискучих ліній; її очі були світильниками, а розтулені вуста видихали сяйливу імлу. Жодної тіні, жодної смужки темряви. Двір загомонів ще до того, як світло в ній повільно згасло.

Скло розбилося на шматки та впало дзвінкою зливою, розчинившись назад у сині цівки диму, щойно досягло землі.

— Нехай її оглянуть ще, — перекричав Марек шум розмов, який став гучнішим; при цьому він і сам мало не засяяв праведністю. — Викличте будь-якого свідка: нехай вийде Верба та архієпископ...

На якусь мить Марек явно завоював залу; навіть мені було видно, що тут, якщо король відмовиться, якщо він накаже забрати королеву геть і стратити її пізніше, виникне тисяча чуток про вбивство.