Юрій Юрійович Городянин-Лісовський - Холодний Яр

коні під нами — на землю трупом. Збоку кіннота ворожа. Кидаєм бомби — самі в кущі. Назустріч три будьоновці спішені. Кладем всіх трьох — козак наш теж дістав кулю; беру від нього ручний кулемет, біжимо дальше вдвох. Назустріч знову: «Ура! бий бандітов!» Петрів здурів — каже здаємся. Віддати — кажу — шкіру на паски — завжди вспієм, — лізь на дерево, де ще трохи листя є.

Вилажу на дубка, що не спішиться листа скинути. Дивлюся, мій Петрів збіг у ярок, ліг і листям накрився. Надходить лава. Зауважили Петріва, дали кілька стрілів, стягнули чоботи і дальше. Проходять підо мною, а я на дереві вже зауважив, що в кружку на кулеметі ні одного набоя — всі вистріляні, і в револьвері пусто. Маю дві бомби. Одну, думаю, кину їм, а другу собі за пазуху, щоб там розірвалася. Пройшла лава — не зауважили мене. Пройшло ще дві. В лісі кругом стрілянина, розбігається все дальше. Де наші, де ворог — не розберу.

Досидів так до вечора. Зліз. Поцілував Петріва і в дорогу. Куди, сам не знаю — місцевість незнайома. Зустрів у лісі п'ять своїх козаків — теж на деревах пересиділи. Кажуть, прорвалася більша частина наших хлопців у зруб і вирятувалися. Кіннота з Яблочком та Гризлом теж пробилася; як дальше не погинули, то живі. У лісі повно трупів; і наших і будьоновських.

Відшукав своїх. З'явився і Яблочко та Гризло з кіннотою. Прорвалися, щей артилерію будьоновську по дорозі розчистили. Мій Пугач кінноту теж вивів — мав 18 убитих, а у будьоновців коней «підкупив» трохи. Дорошенко з піхотою пробився, хоч і багатьох не долічувалося. Найбільш загинуло селян, що їх Яблочко «змобілізував». Обхопила їх паніка від вогню важких гармат ну й... попали під шаблі. Бракувало і Гризловців.

Перейшли в інший ліс. Як перейшли будьоновці, довідуємся, що зібрали своїх кількасот убитих і нашвидко позакопували у селах.

Сестриці — черниці з Лебединського манастиря — поховали 709 наших.

Сотника Петріва, якого знали, та ще сім чоловік, що їх прізвища устійнили з документів — окремо поховали, решта зійшла в могилу без імен. Самі знаєте — не любить наш брат документів при собі носити. Як уб'ють — щоб хати не чіпали.

Всі були під важким вражінням оповідання Лютого. Стара Чучупачиха витирала фартушком сльози. Чорнота глянув на Петренка і зідхнув:

— Господи — Твоя воля! Чого дурні — бо бідні. Чого бідні — бо дурні. Скільки то Україна борців має! Що більший ліс — то дивізія. І скільки гине! А що з того!

— Що думаєш дальше робити? — Запитав Петренко Лютого.

— Сам не знаю. Прийшов вас спитати. Розпустив частину хлопців по хатах, а ті, що вдома не можуть бути, копають у лісах землянки, роблять запаси. Може з весною сонце засвітить. А що Холодний Яр думає?

Ватажки Холодного Яру посхиляли на руки голови. Думали.

Перший перервав задуму Петренко.

— Як наближалася наша армія, можна ще було думати про згрупування більших повстанських сил, про ширші операції. Тепер кожний отаман воліє загинути в обороні власних стріх. Ми стріх боронити не будем. Не хочемо, щоб їх на зиму попалили.

Червоні, як ще не тепер, то за місяць-два, зможуть послати на нас стільки війська, скільки буде треба. Мусимо повести таку «політику», щоб села за нас не відповідали, Щож... Заховаємося і ми в ліси до весни. Починаються морози, а вони повстанчий рух завжди охолоджують. Червоним ще далеко до перемоги. А армію нашу, як і витиснуть за Збруч — тож до... Галичини. Весною може вернутися уп'ятеро сильнішою...

Мамай пошкрябав борідку:

— То я хіба на Дніпро у плавні. Мої хлопці рибу люблять...

— Та звичайно. Ви у плавні. Кваша із третім курінем — у свої ліси за залізницю. Лекше прохарчуватися, тай увагу ворога на різні місцевости розіб'єм. Треба тільки бути готовим, як би прийшла потреба знову зібратися.

Увечері Мамай і Кваша повели свої курені кожний у свій бік.

Другого дня голова повстанкому і Терехів заявили, що вони від'їжджають на партійну роботу до міст. Поїхали.

Прибули хлопці, що відвозили раненого отамана Деркача. Вдалося добре. Половину дороги до Єлісаветграду їхали із... будьоновським обозом під охороною червоної кінноти, щоб «бандити» не напали. Лікар, що був при тому обозі, перев'язував рани, а воєнком у якомусь селі навіть промову до селян вшкварив, демонструючи раненого отамана Холодного Яру, як жертву «петлюрівсько-бандитського терору». У Єлісаветграді теж усе пішло щасливо. Операція вдалася. Як тільки отаман набере трохи сили, перевезуть його з совітської лікарні до іншого міста, дальше на Південь, щоб там у своїх людей вернувся до здоровля.

Вночі вернулася Оля, що минулого дня ще пішла до Кам'янки розвідати, що діється на залізниці по нашому «ремонті» лінії.

Всі станції між Бобринською і Олександрівкою забиті потягами з військом та військовим приладдям. Дожидають налагодження сполучення із Знам’янкою.

У Кам'янці Оля вивідала, що поки лінія буде направлена, затримані частини уживуть для «зліквідування банди» в Холодному Яру. Повітова влада підшукує тихо провідників, що зналиб місцевість.

Підвечір розвідчиця зауважила, що із кватири голови ревкома, де відбулася нарада військових командирів та чекістів, вийшов чоловічина по селянськи одягнений. Взяла його на око.

«Чоловічина» розмовився на базарі з косарським селянином, що привіз з іншими «развйорстку». Сказав, що має діло у Мельниках та боїться через ліс іти, бо... має коло себе трохи грошей. Чи не можна як поза-ліс добратися. Селянин запропонував йому, щоб їхав з ним до Косар, а звідтіль можна полями обійти ліс і на мельничанські хутори вийти. Згодився. Оля з другим селянином поїхала услід за ним до Косар.

У Косарах «чоловічина» залишився ночувати, зголосившись крадькома до воєнкома червоної частини, що вивантажившись з потяга стояла в селі.

Нема сумніву, йде до нас у гості якийсь поважний червоний розвідчик. Петренко довго нараджувався з Чорнотою та Семеном Чучупакою. Послали побудити впливових селян з усіх кутиків села.

Як зібралися в штабі, Петренко попросив уважно його слухати.

— Ми виступаємо попівночі до Холодного Яру. Ранком село має прийняти вигляд наймирніший з усіх мирних. Щоб ніде ні кусника зброї, ні шапки козацької, ні пісні. — Прийде до села один чоловічина.

Петренко описав за Олею його вигляд.

— Не зачіпати його. Прийняти ввічливо і... якнайбільш нарікати перед ним на «банду» з ліса. Мовляв, жити не дають бандити, обдирають, примушують харчі їм давати, одяг, приходять уночі, п'янствують, з жінками непорядки роблять. Як не давати