Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

на Попрадських лісах. Чеська преса гула про завзяті бої з відділом Бурлаки. Цей безстрашний і гордий старшина УПА, переконавшись про слабу боєздатність чеських військ, почував себе з рештою свого куреня так добре, як колись у Перемищині. Він посувався селами, робив добру пропаганду, але без боїв не обходилося.

Через дві години прийшов тільки один із післанців і сказав, що йому лише чудом удалося вернутися. Всі чехи озброєні для поборювання бандерівців. Спочатку вони гарно говорять, а потім кидаються на повстанця, зв'язують його й передають поліції.

- Я увійшов до хати, - розказував збірщик, - і попросив у господині хліба або інших харчів, а при тому пояснив хто ми й за що боремося. Чешка вкраяла тоненьку скибочку хліба, а за більшою кількістю харчів післала мене до сусідньої хати. Я відчув у цьому щось підозріле й наближався до неї дуже обережно. В цій хаті велася бійка, й навіть лунали постріли. А коли чехи обстріляли мене, я побачив безвихідність ситуації, прибіг до тієї самої хати, в якій був перед тим, наказав жінці дати мені до мішка три хлібини з полиці й із ними пригнав до сотні. А друзі згинули…

Між ліском, у якому знаходилася сотня, й великим лісом була майже тридцятикілометрова віддаль, її треба було пройти цієї ночі, тому командир Громеико зарядив форсовний марш.

Розділ 35. ПЕРЕХІД РІКИ МОРАВИ

Побачивши безнадійну кволість чеської армії, москалі звернулися за допомогою до відданих їм чеських комуністів, добре їх озброїли, й вони, подібно як польські комуністичні форналі, покірно виконували накази «старшого брата». Більша частина малих повстанських груп і відділів була знищена комуністичними опришками.

Коли ще кілька днів тому на словацькій території сотня Громенка почувала себе як в Україні й легко одержувала харчі від прихильно наставлених словаків, то на чеському терені відчула явну ворожість. Якщо словачка давала хлібину або й дві із дружньою усмішкою, то чешка краяла маленьку скибочку та ще й дивилася на повстанців як на бандитів. Але й тут українська чесність перемогла. Замість забирати худобу чи хліб із пекарні й маршувати далі, повстанці практикували збірку по хатах, не бажаючи нічого забирати силою й лишати про себе погану славу. А тим часом чеські комуністи мордували дрючками й сокирами упівських збірщиків. Маленькі повстанські групи у Словаччині користувалися повною підтримкою словацького народу, а тут їх безоглядно винищували, й попередити їх про небезпеку не було можливості, бо на чужій і ворожій території між відділами УПА не існувало ніяких зв'язків.

Залишивши великі лісові масиви, сотня ночами переходила розлогі відкриті терени поміж меншими лісками. Однієї гарної ночі вона затрималася біля залізничної колії. Зближався пасажирський потяг, який ішов у напрямі Банської Бистриці. Вояки сиділи на насипі й могли сягнути його рукою. А першоклясні вагони з відчиненими вікнами пробігали повз них. На вигідних сидіннях розсілися комуністичні вельможі, поміж ними було багато військовиків. У кожного повстанця аж долоні засвербіли, й хотілося пустити автоматну серію по вікнах, але вони цього не зробили. Пропустили останній вагон, перейшли через рейки й подалися в напрямі ріки Морави.

Після двогодинного маршу сотня зупинилася на березі ріки. Кращий плавець роздягнувся, скочив у воду, провірив глибину й виліз на берег. Вода була досить брудна і смердюча, а її глибина доходила до чотирьох метрів.

Пішли далі берегом і натрапили на порон. Довкола панувала тиша, застави не було, але порон був замкненим на велику колодку. Не мали нічого під рукою, чим би можна було її розбити, а постріли не входили в рахубу з конспіративних причин. Сотенний вислав кількох повстанців уперед провірити можливості переходу. Через чверть години розвідники вернулися й доповіли, що перехід знайдено. Сотня рушила до нього, обійшла досить великий закрут ріки й зупинилася під маленькою гіркою.

Сотенні сапери знову провірили ріку. Виявилося, що глибина її не перевищує півтора метра. При допомозі міцного шнура, штукованого поясами, сотня почала переправлятися на другий берег. У цьому місці на протязі всієї ширини ріки лежало багато великих каменів, між ними шуміла рвучка вода, й вона забрала зі собою кілька повстанських плащів та мазепинок. Але сотня щасливо сфорсувала ріку й уже далеко поза північ рушила в дальшу дорогу.

Оскільки просування великим відділом ставало чимраз то трудніше, командир Громенко розділив сотню на дві частини, й одну з них повів чотовий Бартель. Повстанці почували себе ніяково, бо мусили перетинати великі безлісні моравські простори, зовсім подібні до українських степів. Здалеку бачили велике місто Брно, а день застав їх у чистому полі. Куди оком глянеш, всюди орна земля й широчезні лани. Тут же, біля головного шляху поміж Брном і Чеськими Будейовіцами ріс розлогий лан тютюну, й у ньому затаборувала сотня. Висота бакуну сягала півтора метра і творила добре прикриття. Бакун уже дозрівав, а деякі нижні листки його були цілком сухі. З них вояки крутили сигари, а частину клали в торби як запас у дальшу дорогу. Через поле протікав маленький потічок, отож сотня мала під рукою свіжу воду.

Головним шляхом проїжджали військові частини, не знаючи, що всього кілька метрів од нього є ті, яких вони шукають по цілій Чехословаччині і просять Бога, щоб їх не знайти. Але тепер найбільшим ворогом для сотні був сам бакун, бо коли перед вечором вона мала вибиратися в дальшу дорогу, то поснулих повстанців годі було розбудити. Сильний запах тютюну приголомшив їх до тієї міри, що вони вилазили із нього рачки, й ніхто не міг утриматися на ногах. Треба було півгодини доброї руханки і глибоких віддихів, щоб сотню поставити на ноги.

З конспіративних причин сотня не заходила до сіл, де можна було легко дістати харчі, а в разі потреби роззброїти яку-небудь поліційну станицю. Повстанці дивувалися, чому сотенний не дозволяв іти навіть по сіль. У довкіллі росло багато всякої городини й садовини, але всі зупи були пісні й несолоні.

Та командир Громенко добре знав своє завдання - довести сотню до Західного світу й розказати, що в дійсності являє собою деспотична система комунізму, та як завзято бореться проти поневоленим український нарід. Сотенний прекрасно знав, що в боях з УПА Москва готова віддати сто чеських комуністів за одного упіста, щоб лише не допустити повстанських відділів на Захід, тому проявляв максимальну обережність.

Сотня маршувала по території Чеських Будейовіц, й до австрійського кордону залишилося всього кільканадцять кілометрів. На дуже врожайній землі чехи розумно господарювали. Однієї ночі сотня переходила через лани цибулі, спочатку білої, а потім синьої,