Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

регіонах країни в них можуть бути прихильники, але поки що мені це невідомо. Найбільше ватажків цікавить одна з ядерних баз, Саннамні, хоча звідти ще нічого не чутно.

— Подзвоніть мені, якщо дізнаєтеся більше.

— Візьму телефон іншого вбитого.

Завершивши розмову, Кай визирнув у вікно. Розвиднилося годину тому, а вже все йшло не за планом. Схоже, день буде довгим.

Кай залишив короткі повідомлення президентові Ченю та міністрові Ву, коротко змалювавши ситуацію й пообіцявши надати подробиці згодом. Потому зателефонував на роботу.

Слухавку взяв керівник нічної зміни Фань Їму.

— У Північній Кореї переворот, — сказав Кай. — До чого це призведе — наразі невідомо. Негайно скликайте всіх. Буду на місці менш ніж за годину.

Вихідний скасовується: його підлеглим доведеться помити машину й попрати іншим разом.

Кай поспіхом доголився.

Позіхаючи, у ванну зайшла оголена Тін і промовила англійською:

— We got a situation[10].

Кай усміхнувся. Це вона, мабуть, у якомусь фільмі почула.

— Снідати не буду, — промовив він китайською.

Вона відповіла ще одним американізмом:

— Knock yourself out[11].

Кай зареготав. Вона мала добрий слух на такі штуки.

— Навіть у страшну кризу ти вмієш насмішити, — сказав він.

— You bet your ass[12], — відповіла вона і, крутячи перед ним задком, зайшла в душ.

Кай швидко вдягнувся. Поки зібрався, Тін уже витирала волосся рушником. Поцілував її на прощання.

— Я кохаю тебе, — сказав китайською. — Подзвони мені.

На тому пішов. Повітря надворі було загазоване. Навіть так рано на дорогах скупчилося вже ціле море автівок. У роті йому стояв присмак вихлопів.

У машині подумав про прийдешній день. Це була найбільша криза, відколи він очолив міжнародну розвідку як заступник міністра. Його шукатимуть усі й питатимуть, що сталося.

Через пів години вагань, усе ще в заторах, він знову набрав управління. Пен Явень уже встигла прийти на роботу.

— Три моменти, — сказав він. — По-перше, перевірте радіоперехоплення з Пхеньяна.

Ґвоаньбу давно врізалася в північнокорейську систему шифрованого зв’язку, побудовану на китайському обладнанні. Звісно, до всього доступу не мали, але навіть те, що могли прослухати, було корисне.

— По-друге, призначте когось відстежувати новини на південнокорейському радіо. Нерідко вони першими дізнаються про події на Півночі.

— Чін Чінхва вже працює над цим.

— Добре. По-третє, організуйте віддалений доступ до нашого засідання працівникам китайського посольства в Пхеньяні.

— Буде зроблено.

Нарешті доїхав до Ґвоаньбу. Зайшовши в ліфт, зняв плащ.

У приймальні на нього вже чекав Чін Чінхва — китаєць корейського походження, молодий, енергійний чоловік, а головне — носій корейської мови.

Сьогодні Чін був одягнений буденно, як дозволяли в робочі вихідні: чорні джинси й гуді з логотипом гурту «Iron Maiden». В одному вусі в нього стирчав навушник.

— Слухаю KBS1, — сказав він.

— Правильно.

Кай знав, що це головний новинний канал Корейської телерадіо-мовної корпорації із Сеула, столиці Південної Кореї.

Чін повів далі:

— Там говорять про «інцидент» на одній із військових баз Північної Кореї. Посилаються на непідтверджені дані, буцімто на світанку підрозділ Сил спеціальних операцій намагався заарештувати групу змовників, що планували переворот.

Кай відповів:

— Можете вивести північнокорейські новини на екран у конференц-залі?

— Їхнє телебачення починає мовлення аж в обід.

— Чорт забирай, геть забув.

— Але паралельно із KBS1 я моніторю радіостанцію «Пхеньян ФМ».

— Добре. Збори в конференц-залі за пів години. Перекажіть решті.

— Буде зроблено.

Кай пішов до себе й перевірив усю інформацію, яка встигла йому надійти. У соцмережах — тиша, бо громадяни Північної Кореї не мали доступу до інтернету. Радіорозвідка підтвердила лише те, що й було відомо або зрозуміло само собою. Посольство в Пхеньяні взагалі нічого не чуло.

Подзвонила Тін.

— Здається, я зробила дурницю, — сказала вона.

— Що таке?

— Ти знаєш, хто такий Ван Вей?

Сотні тисяч китайських чоловіків мали ім’я Ван Вей, але, трапляється ж таке, Кай не знав жодного Ван Вея.

— Ні, а що?

— Цього я й боялася. Вчила довгу промову, а він подзвонив і попросив покликати тебе. Я сказала, що ти на роботі: розгубилася й не подумала. А коли поклала слухавку, зрозуміла, що не мала нічого йому казати. Вибач, будь ласка.

— Не біда, — заспокоїв її він. — Більше так не роби, але й не переймайся дуже.

— Ой, так добре, що ти не сердишся.

— А загалом усе гаразд?

— Так, збираюся на базар. Подумала приготувати вечерю.

— Чудово. До зустрічі.

То дзвонив хтось із розвідників, американських або європейських. Свій домашній номер Кай тримав у таємниці, але на те вони й шпигуни, щоб вивідувати секрети. Чоловік дізнався важливу інформацію: від самого недільного ранку Кай на роботі — отже, трапилося щось серйозне.

Кай зайшов у конференц-залу. Там уже чекало п’ятеро його старших співробітників і фахівці з Північної Кореї, серед них і Чін Чінхва. Пхеньянський штаб Ґвоаньбу був на зв’язку. Кай ввів їх у курс справи, розповівши про події минулої доби, й кожен присутній поділився даними, які зумів роздобути за останню годину. Потому Кай промовив:

— Сьогодні й наступні кілька днів нам критично важливо отримувати інформацію про Північну Корею в реальному часі. Президент і весь дипломатичний корпус стежитимуть за подіями щохвилини, аналізуючи їх, щоб розуміти, чи необхідне наше втручання, і якщо так — то в якому вигляді. Ми повинні постачати їм достовірні відомості. Зараз нам знадобляться всі можливі джерела розвідданих. Супутникову розвідку варто зосередити на військових базах. Радіорозвідка відстежує всі доступні нам частоти. Будь-яка раптова активізація телефонних дзвінків та повідомлень може означати, що заколотники завдали удару. Штаб Ґвоаньбу при китайському посольстві в Пхеньяні переходить на цілодобовий режим роботи, консульство в Чхонджіні — так само. Частина інформації надходитиме від них. І не забувайте про діаспору. У Північній Кореї живе декілька тисяч громадян Китаю: бізнесмени, студенти й просто люди у стосунках із корейцями. Нам необхідні телефонні номери їх усіх. Це — їхній шанс довести відданість батьківщині. Зателефонуйте кожному.

Його урвав Чін:

— Пхеньян виступив із заявою. — Далі став перекладати синхронно: — Кажуть, сьогодні вранці на військовій базі затримали групу диверсантів і зрадників, якими керували зі США... На якій саме базі — не поточнили... Про кількість затриманих теж мовчать... Ані слова про бій... Це все. Кінець заяви.

— Дивно якось, — мовив Кай. — Зазвичай на всі події вони відповідають через