Софія Малинська - День всіх знервованих, Софія Малинська

— Мені шкода, але мушу відповісти. Це важливий дзвінок. 

— Усе добре, — нещиро всміхнулася я, — Я однаково мушу повертатися до номеру. Обіцяла подзвонити подрузі.

Останнє можна було б не додавати. Йому однаково не було жодного діла до того, що я кажу. Однак я мусила вигадати якусь відмазку, щоб цей козел не зрозумів, що я хочу його спекатися.

Лише опинившись сама у ліфті, я змогла нарешті зітхнути з полегшенням, знявши цю дурнувату маску наївного дівча. Щоправда ненадовго.

Не встигли двері ліфту зачинитися, як їх зупинила нога у дорогих брендових туфлях.

Жіноча нога.

А тоді, щойно двері роз’їхалися, я побачила її власницю. Таку ж шикарну, як моделі, яких набирають бренди на кшталт Діор. Струнку високу брюнетку з виразними блакитними очима.

Її хижий погляд оглянув мене з голови до ніг, і вона проказала:

— Ну привіт, Діано. Гадаю, тебе можна привітати?