Ана Маіс - Наші обіцянки, Ана Маіс

Глава 38

— Он ти де!

Я обернулася на звук голосу і несвідомо посміхнулась.

— Ти шукав мене? — спитала я здивовано.

Давид не поспішаючи, ніби весь час належить йому, підійшов до мене та притягнув у свої обійми. Я притулилася до його грудей, вдихаючи знайомий запах.

— Насправді, так. В мене є дещо для тебе.

Я сповнена інтриги відсунулась, щоб глянути йому в обличчя. Його профіль, як завжди виглядав незворушно. Тому, я не могла прочитати, хоч щось що допомогло б мені дізнатись, що він мене приховує.

— Що ти задумав?

Я підозріло примружила на нього очі та хитнула головою.

— Це сюрприз. — просто відповів він, чим ще більше зацікавив.

Давид потягнувся до кишені і в його руці з’явилась пов’язка. Я зглитнула в передчутті чогось невідомого.

— Дозволиш зав’язати тобі очі?

Я без вагань кивнула, і помітила як кутик його губ задоволено піднявся. Я закрила очі, дозволяючи йому занурити мене у цілковиту темряву.

Давид взяв мене за руку і я вчепившись за неї прослідувала за ним. Моє серце невпинно билось, коли ми йшли в невідомому для мене напрямку. Я прислухалась до звуків, але єдине, що було чути це наші кроки і моє серцебиття, яке віддавало у вуха.

Давид зупинився і я затамувала подих.

— Ми прийшли? — поцікавилась я.

— Ти страшно не терпляча, Алісо. — пробурмотів він, і я впевнена, що він у цей момент похитав головою.

Я хихикнула, а потім почула звук дверей, які відкриваються. Давид легенько підштовхнув мене однією рукою, щоб я пройшла вперед. Теплий вітерець торкнувся моєї голої шкіри, і я збагнула, що ми вийшли з будинку.

Моє тіло почало нагріватись, коли його подих торкнувся моєї шиї. Пальці Давида торкнулися задньої частини голови, і потім пов’язка спала.

Я часто покліпала, щоб збавити напругу з очей, яка виникла. Зір прояснився і я здивована розтулила рота. Мої очі засяяли неприроднім для нього світлом, а губи несвідомо вигнулись в усмішці.

— Коли я виходив на двір помітив, що сьогодні досить чисте небо для споглядань на зорі. Тому, я подумав, що тобі сподобається.

Я з потрясінням повернула на нього голову.

— Давиде, це найкрасивіше, що я коли-небудь бачила. — прокоментувала я.

— Тоді… — протягнув він. — Проходь. В нас ціла ніч попереду.

Я пройшла трохи далі на терасу, і зупинилась біля того місця, яке Давид облаштував для споглядань на нічне небо. Купа ковдр та подушок були призначені для нашого ночлігу.

Давид ліг поруч та обняв мене рукою, перед тим поцілувавши в маківку.

Я зосередилась перед собою, розглядаючи зорі, які осипали небо.

— Ось там видно маленьку ведмедицю!

Я вказала на сузір’я.

Давид простежив за моїм поглядом.

— Красиво. — прокоментував чоловік.

— Твоя черга, — прошепотіла йому.

Давид задумався, а тоді вказав на зовсім невідоме мені сузір’я.

— Це Оріон.

Наша гра з пошуку сузір’їв продовжилась, і ми невпинно продовжили спостерігати за нічним небом. Давид ще той гівнюк, адже він навіть тут дивував своїми знаннями з астрономії. Я справді не знала стільки сузір’їв, які він перелічував. Мої знання виявились мізерними в порівнянні з його.

— Коли я жила у своїй квартирі ніколи не помічала такого неба. — з легким розчарування сказала я.

Я краєм ока глянула на Давида.

— В тебе просто не було тераси.

— В мене справді її не було, — підтвердила я. — Але в ній я почувалася комфортно та затишно.

— Мені все ще не подобається твоя квартира. — пробурмотів він зморщивши обличчя.

Я розсміялась, а потім знову зосередилась на небі.

— Господи, — я піднялася у сидяче положення. — Ти це бачив?

Прямо щойно перед моїми очима впала зірка, і я це надто добре помітила. Але не була впевнена, що Давид в цей час дивився на небо.

— Так, — підтвердив він. — Я навіть встиг загадати бажання.

— Справді? — здивувалась я. — І яке ж?

— Твоє так.

Я насупилась, бо не була впевнена, що він мав на увазі. Але потім мене наздогнало усвідомлення, коли я побачило в його руках оксамитову коробку.

— Знаю, в нас було багато подій. Багато речей, які я не міг попередити. Але зараз я хочу, щоб наша історія почалась правильно. Ти зробила багато речей через, які я усвідомив що насправді моє життя було одноманітним. Зараз воно заграло барвами. І я хочу, щоб це продовжувалось, завжди. Тож, — він піднявся та зупинився біля мене, стаючи на одне коліно. — Алісо, ти вийдеш за мене заміж?

Мій рот мало не розривався від того, як широко я посміхалась, а очі наповнились сльозами.

— Так, — прошепотіла я, а потім гукнула сильніше. — Так!

Сльози щастя покотились моїм обличчям, і я швидко їх витерла. Я піднялася на ноги та накинулася на Давида, цілуючи його в губи.

—В тебе є останній шанс, щоб відмовитись, бо інакше ти не здихаєшся від мене. — попередив він, витягуючи каблучку.

— Ніколи.

Я простягнула йому руку, і він акуратно одягнув її на безіменний палець. Цього разу каблучка не була такою кричущою, але все одно виглядала коштовно.

Я зашарілася, коли Давид поцілував мою руку перед тим як відпустити. А потім скрикнула, коли мої ноги відірвались від землі та сильніше вчепилась за Давидові плечі. Він покрутився зі мною на руках, і повітря наповнилось моїм сміхом.

Я почувалася щасливою.

Щасливою його нареченою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍