Аріна Вільде - Мій супер сусід, Аріна Вільде

Глава 38. Владислав

- Я хочу поговорити з Кірою. - Злісно стискаю кулаки і відчуваю, як нігті впиваються в шкіру.

- Навіть ім'я її при мені не вимовляй, зрозумів, виродку? Тобі пощастило, що тут відеокамери, інакше ти навіть підвестися не зміг би. Жаль, хлопці мало обробили тебе! Але нічого, перевеземо тебе завтра до столиці і гратимемо за моїми правилами. - Князь дивиться на мене з ненавистю, і я розумію його.

Була б у мене дочка, я б убив, якби такий, як я, хоч би доторкнувся до неї.

Намагаюся розглянути слідака, і здригаюся від болю. Обличчя пече, ребра болять, а праве око запливло так, що я нічого не бачу.

– У мене за законом є право на один телефонний дзвінок. - Скалюсь і відкидаюся на спинку залізного стільця.

- Ти передивився американських фільмів, Змію. Зараз ти маєш право лише на те, щоб дихати.

Князь почувається господарем становища. Сидить, зображуючи розслаблену позу, але я бачу, як нервує, як стискає і розтискає кулаки, з останніх сил стримуючись, щоб не врізати мені.

- Мені потрібна повна інформація про всіх, хто замішаний у вашій схемі з технікою.

- Я хочу поговорити з Кірою, - говорю ту саму фразу вже в двадцятий раз.

- У твоїх інтересах допомогти слідству, - ігнорує моє прохання Князь, але я не можу думати ні про що інше, крім моєї дівчинки.

Я не знаю, що краще: зникнути з її життя, щоб вона думала, що я придурок, який використав її, або спробувати порозумітися, сказати, що все те, що було між нами, - правда і що я дуже кохаю її.

Кохаю...

Дідько, не думав, що це може статися зі мною!

- Імена. Мені потрібні і мене. - Слідчий підсуває до мене чистий аркуш із ручкою і вичікувально дивиться.

- Ти ж подбав про безпеку Кіри? Чи приставив до неї охорону? Чи так само, як і минулого разу, вирішив сподіватися на везіння?

- Імена.

Ось упертий баран!

- Туман не зупиниться, адже ти знаєш. Він знає про обшук і, коли зрозуміє, що я у вас, знову спробує вдарити по самому хворому.

Я справді хвилююся за Кіру. Сидячи за ґратами, я не можу її захистити, і це зводить мене з розуму.

- Значить, ти не заперечуєш, що знайомий із Туманом? - гне своє, не звертаючи уваги на мої слова.

- Дай мені телефон, чорт тебе роздери! - Зриваюся на крик і, долаючи біль, встаю зі стільця. Біль – ніщо в порівнянні з безпекою Кіри.

Князь не втрачає такої чудової нагоди, схоплюється зі свого місця і б'є мене під дих.

Я згинаюсь навпіл, спльовую  на підлогу кров і посміхаюся:

- Нерви пустують, так? І взагалі, не розумію твоєї агресії: поки ти в столиці сидів, я охороняв твою дочку. Хріновий з тебе тато, раз ти... - Договорити не встигаю: ще один удар - і я падаю на підлогу.

- Полеж тут трохи, подумай про своє життя, а я через годинку зайду.

Я сідаю біля стіни, дивлячись на залізні двері, і розумію, що вперше в житті вляпався в таку лажу. Якщо я зіллю Тумана, мене приріжуть прямо в СІЗО, якщо нічого не скажу - цілком імовірно, що Кіра може постраждати. І не лише Кіра.

І коли встиг таким сумлінним стати?

Заплющую очі, уявляючи свою дівчинку, і промотую в голові всі наші короткі зустрічі. Згадую, як уперше побачив її, і не можу стримати посмішки. Епіляцію вона робила! Треба ж! А я ж правда тоді подумав, що в сусідній квартирі намагаються когось вбити.

Таке відчуття, що ціла вічність пройшла відколи ми познайомилися, а на ділі - трохи більше місяця.

Дивуюся, як за цей час мене перестали цікавити всілякі Рити, Христини та Тетяни. Вся моя увага належала лише одній дівчині, і весь цей час до скрегота в зубах я хотів лише її.

Уявив, як могло  бути, якби ми все-таки встигли покинути місто, але потім розумію, що рано чи пізно вона все одно дізналася б правду про мене. Найкраще нехай буде так, як вийшло. Найкраще й справді відпустити її, як і планував ще вчора вранці. Вона гідна кращого, а в мене залишаться спогади про чудову дівчину, що живе по сусідству, які зігріватимуть мене на зоні. Зрештою, Кіра зовсім молода, у неї все життя попереду, і вона встигне закохатися ще раз десять.

Ось тільки варто мені уявити її з іншим чоловіком, як хочеться пробити ці кляті двері і кинутися на пошуки Кіри, щоб ніхто і пальцем не наважився торкнутися її тіла.

***
Чую, як відчиняючись, скриплять двері. Звук кроків, тиша.

- Ну що, згадав щось корисне? Може, хочеш чимось поділитись?

Піднімаю голову і зустрічаюся поглядом із самовпевненим бовдуром.

- Я хочу поговорити з Кірою, - все-таки вирішую, що бажаю поговорити з нею, якщо, звичайно, вона не кине слухавку, впізнавши мій голос.

Князь хоче щось сказати, але нас переривають. Якийсь коротун уривається без стуку і тупцює, не наважуючись заговорити.

– Ну? - Запитує слідак.

- Там це... викликають вас, - мямлить, з жахом дивлячись на мене. Схоже, не бути мені більше красенем. Ніс, принаймні, вже не врятувати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍