Жозе Сарамаго - Прозріння

тоді можу поговорити, яку особу можна тут вважати заступником директора, Поговоріть, із головним редактором, Тоді я вас попрошу повідомити йому, що я хочу зустрітися з ним, нагадую вам, що я представник провіденційного страхового товариства, Ви не хочете сказати мені своє ім’я, Назвіть провіденційне страхове товариство, цього буде досить, Ага, розумію, ваша фірма називається вашим прізвищем, Достоту так. Працівник приймальні зателефонував, пояснив ситуацію і сказав, поклавши слухавку, Зараз до вас прийдуть, пане Провіденціал. За кілька хвилин з’явилася жінка, Я секретарка головного редактора, зробіть ласку, йдіть за мною. Він пішов за нею коридором, ішов стриманий, спокійний, але зненацька, без попередження, усвідомлення свого зухвалого кроку, який він надумав зробити, урвало йому дихання, наче хтось ударив його під дих. У нього ще був час повернути назад, вигадавши першу-ліпшу нагоду, який жаль, я забув важливий документ, без якого не зможу поговорити з паном головним редактором, але це була б неправда, документ був тут, у внутрішній кишені його куртки, вино подане, комісаре, й ти не маєш іншого виходу, як випити його. Секретарка провела його до невеличкої зали, скромно вмебльованої, там були витерті канапи, які прожили довге життя і служба яких починалася не тут, але тут закінчувалася, на столі, в центрі, лежали газети, а вгорі видніла полиця з погано впорядкованими книжками, Будь ласка, сядьте, пан головний редактор просить вас зачекати трохи, у цю хвилину він дуже зайнятий, Гаразд, я зачекаю, сказав комісар. Це була його друга нагода. Якби він пішов звідси, якби вибрався з пастки, в яку сам себе загнав, він би врятувався, як той, хто, побачивши власну душу в дзеркальці заднього виду, зрозумів би, що вона втратила здоровий глузд, що душі не можуть блукати тут і наражати людей на великі катастрофи, а навпаки, відвертати їх від них і поводитися добре, бо душі, якщо вони виходять із тіла, майже завжди гинуть, вони не знають, куди їм податися, й не лише за кермом таксі можна помітити такі речі. Комісар не пішов звідси, вино вже було подане, і не лишалося нічого іншого, як випити його. Увійшов головний редактор, Прошу вас пробачити, що примусив вас чекати так довго, але я саме розглядав одну справу й не міг покинути її насередині, Вам нема чого просити пробачення, я вам вдячний, що ви мене прийняли, Тоді скажіть мені, пане Провіденціал, у чому я можу бути вам корисний, бо якщо правильно мене повідомили, то ваша справа торкається не мене, а адміністрації. Комісар засунув руку до кишені й дістав першого конверта, Я буду вам вельми вдячний, якщо ви прочитаєте листа, що лежить усередині, Прочитати тепер, запитав головний редактор, Атож, будь ласка, але спершу я мушу інформувати вас, що моє прізвище не Провіденціал, Яке ж воно, ваше прізвище, Коли прочитаєте мій текст, то зрозумієте. Головний редактор розірвав конверт, розгорнув укладений туди аркуш паперу й почав читати. Він підняв погляд від тексту, прочитавши перші рядки, й спантеличено подивився на чоловіка, який сидів перед ним, ніби хотів запитати, чи не розумніше буде зупинитися на цьому. Комісар жестом попросив його читати далі. Більше головний редактор не відривав погляд від тексту, навпаки, здавалося, він усе глибше поринав у нього з кожним словом і вже не міг випірнути на поверхню з тим самим обличчям головного редактора, після того як побачив страховища, які жили в бездонній глибині. Тепер це був схвильований чоловік, який подивився на комісара й сказав, Пробачте мені за грубе запитання, але хто ви, пане, Моїм ім’ям підписаний текст, Атож, я бачу, тут стоїть ім’я, але ім’я лише слово, воно нічого не розповідає про особу, Я хотів би нічого вам не розповідати про себе, але бачу, що ви цього потребуєте, Тоді розповідайте, Я нічого вам не розповідатиму, якщо ви не дасте мені своє чесне слово, що мого листа буде опубліковано, За відсутності директора я не можу вам його дати, У приймальні мені сказали, що директор повернеться пізно, Справді, він повернеться пізно, не раніше як о четвертій годині, Тоді я прийду сюди на четверту, але хочу застерегти вас, що у мене в кишені ще один такий лист, і я вручу його іншому адресатові, якщо не зможу домовитися з вами, Цей лист ви віднесете до іншої газети, чи не так, Так, але він не адресований жодній із тих, які опублікували фотографію, Я вас розумію, але немає певності, що ця інша газета погодиться наразити себе на ризик, неминучий для того, хто наважиться опублікувати факти, які ви описуєте, Я не маю в цьому жодної певності, але вирішив поставити на двох коней і ризикую програти на обох, Гадаю, ви набагато більше ризикуєте програти, аніж виграти, як і ті панове, котрі наважаться опублікувати те, що ви їм пропонуєте. Комісар підвівся, Я прийду о четвертій п’ятнадцять, Заберіть свого листа, оскільки між нами ще немає домовленості, я не можу й не повинен тримати його в себе, Дякую, що ви позбавили мене необхідності просити вас віддати його мені. Головний редактор скористався телефоном, щоб викликати секретарку, Проведи цього пана до виходу, сказав він, і знай, що він повернеться о четвертій п’ятнадцять, ти його зустрінеш і проведеш у кабінет дирекції, Гаразд, пане. Комісар сказав, Тоді до скорого побачення, головний редактор йому відповів, До скорого побачення, і вони потиснули один одному руки. Секретарка відчинила двері, щоб випустити комісара, Ходіть за мною, пане Провіденціал, сказала вона, а коли вони вже вийшли в коридор, провадила, якщо дозволите мені зробити зауваження, то я вперше в своєму житті зустрічаю особу з таким дивним прізвищем, я навіть не уявляла, що воно може існувати, Тепер ви знаєте, Людині має бути приємно називатися Провіденціалом, Чому, Саме тому, що вона провіденціал, Такої слушної відповіді я ще не чув. Вони вийшли до приймальні, Я вас тут чекатиму в призначений час, сказала секретарка, Дякую, До скорого побачення, пане Провіденціал, До скорого.

Комісар подивився на годинник, ще було не пізно, надто рано, щоб обідати, крім того, він зовсім не відчував апетиту, сухі грінки з маслом та кавою досі нагадували про себе в його шлунку. Він узяв таксі й наказав відвезти себе до саду, де в понеділок зустрівся з дружиною лікаря, бо якщо й прийшла в голову якась думка, то зовсім не обов’язково неухильно дотримуватися її. Він не мав наміру повертатися в сад, але ось ми бачимо його тут. Він хотів пройтися пішки, як