Лі Бардуго - Королівство шахраїв

Спочатку крамар завагався, йому вже не щастило, коли він укладав угоди з хлопцями з Бочки. Але цей невеличкий фокус, який ти продемонстрував із його дружиною, підштовхнув його просто в мої теплі обійми. Я сказав Ван Екові, що ти завжди залишатимешся на крок попереду, бо він не може змусити себе не думати як бізнесмен.

Каз мало не здригнувся. Хіба ця сама думка не навідувалася до нього?

— Він, безсумнівно, кмітливий чолов’яга, — вів далі Роллінз, — але з обмеженою уявою. Натомість ти, Бреккере, мислиш, як маленький підлий головоріз. Ти схожий на мене, лише маєш більше волосся на голові й гірший смак. Ван Ек сподівався, що зв’яже вас усіх у Західній Клепці, та чудово ставився до того, щоб покликати ще й міську варту. Проте я знав, що ти для цього занадто верткий.

— І ти знав, що я прийду сюди?

Роллінз захихотів.

— Я знав, що ти не зможеш устояти. Ох, я й гадки не мав, який план ти вигадаєш, але знав: хай би яку схему розробив, вона приведе тебе сюди. Ти не зможеш пройти повз шанс принизити Ван Ека, забрати те, що він тобі завинив.

— Угода є угода.

Роллінз похитав головою, заквохтавши, немов велика курка.

— Ти сприймаєш усе занадто особисто, Бреккере. Тобі варто зосередитися на роботі, натомість ти занадто зайнятий затамованою образою.

— Ось тут ти помиляєшся, — заперечив Каз.— Я не затамував образу. Я колисаю її. Я пещу її. Я годую її найкращими шматочками м’яса й віддаю до найкращих шкіл. Я виховую свої образи, Роллінзе.

— Я радий, що ти зберіг почуття гумору, юначе. Коли відбудеш свій строк у каталажці, — якщо Ван Ек залишить тебе живим, — можливо, я дозволю тобі працювати на мене. Шкода дивитися, як таланти на кшталт твого йдуть коту під хвіст.

— Краще хай мене підсмажать на повільному вогні, а Ван Ек крутитиме ручку рожна.

Роллінзова пика розпливлася у великодушній посмішці.

— Припускаю, що й це можна організувати. Я ж тільки хочу зробити тобі послугу.

«Просто веди далі свої балачки», — мовчки підбадьорював його Каз, ковзаючи руками до Віланового наплічника.

— Адже я знаюся на тому, як отримувати гроші наперед. Та й потреби мої значно поміркованіші. Кілька мільйонів крюґе за те, щоб позбавити Бочку від неприємності, яку я в будь-якому разі радо побачив би мертвою? Надзвичайно розумно. — Роллінз зачепився великими пальцями за свою камізельку. — Факт у тому, що ми з Ван Еком порозумілися. Я розширююся, нарощую території, мислю ширше. «Каельський принц» — найгарніший розважальний заклад, бачений у Східній Клепці, а це лише початок. Ми з Ван Еком — будівельники. Ми хочемо створити щось, що переживе нас. Ти ще доростеш до цього, хлопче. А тепер чому б тобі не віддати печатку й не піти спокійно?

Каз витяг із кишені печатку, потримав її, дозволив змигнути у світлі лампи, притягуючи Печчин погляд. Завагався.

— Ну ж бо, Бреккере. Визнаю, ти крутий, але я загнав тебе в глухий кут і маю чисельну перевагу. Ти не можеш вистрибнути з того вікна, а на вулиці під будинком Ван Ек вишикував міську варту. Тобі гаплик, тебе підсмажили, почепили на шибеницю, тож не роби жодних дурниць.

Але якщо не вдається відчинити двері, треба зробити нові. Роллінз полюбляв теревенити; правду кажучи, Каз сумнівався, що той зможе зупинитися, навіть якщо захоче. Тепер річ була в тому, щоб прикути Роллінзів погляд до блискучої золотої печатки в Казовій правій руці, поки ліва відкупорюватиме глечик із золотовмісною кислотою.

— Приготуйся, — пробурмотів він.

— Казе... — запротестував Вілан.

Бреккер кинув печатку Роллінзові та тим самим рухом вихлюпнув на підлогу залишки кислоти. Кімната наповнилася теплом, а килим зашипів, коли над ним здійнявся стовп їдкого диму.

— Зупиніть їх! — крикнув Роллінз.

— Побачимося з іншого боку! — попрощався Каз. Він схопив свій ціпок і щосили гупнув ним по дошках під ногами. Підлога застугоніла і провалилася.

Вони з гуркотом впали на перший поверх у хмарі тиньку й пилюки та опинилися простісінько на столі з вечерею, який поламався під їхньою вагою.

Покотилися свічники й тарелі. Каз стрибнув на ноги — ціпок був у руках, із пальта крапала підлива — і потягнув за собою Вілана.

Щоб зауважити перелякані обличчя крамарів, що сиділи за столом, роззявивши від потрясіння роти й не познімавши з колін серветок, Бреккер мав коротеньку мить. Потім заверещав Ван Ек:

— Схопіть їх!

Хлопці перескочили розкидану шинку й помчали викладеним чорно-білим кахлем коридором.

Двоє вартових, убраних у лівреї, затулили собою двері зі скляними панелями, які відчинялися до затильного парку, і звели рушниці.

Каз рвонув, пришвидшуючись, і кинувся на підлогу, ковзаючи нею. Він горизонтально притиснув до грудей свій ціпок і промчав між вартовими, дозволивши ціпку розтрощити їхні гомілки і збити чоловіків із ніг.

Вілан побіг за ним назирці і злетів сходами до саду. А потім вони опинилися на елінгу, перелізли через бильця й заскочили до гондоли Ротті, який чекав на них у каналі.

Постріли розітнули воду довкола них, і одна куля дзенькнула об борт човна. Каз і Ротті схопилися за весла.

— Удар чимдуж! — гукнув Бреккер, і Вілан випустив на волю всі ракети, фотобомби і дрібки, придатні для демонстрування, які зміг приладнати в човні. Небо над Ван Ековим будинком вибухнуло сукупністю світла, диму та звуку, а вартові пірнули в пошуках укриття.

Каз узявся за роботу, відчуваючи, як ковзнув вздовж течії човен, коли вони влилися до жвавого руху Ґельдканалу.

— Потрапили всередину і вибралися звідти так, щоб він не помітив? — поцікавився Ротті.

— Я наполовину мав рацію, — прогарчав Каз.

— Нам потрібно попередити інших, — захекавшись, нагадав Вілан. — Роллінз сказав...

— Там був Пекка Роллінз? — перепитав Ротті, і Каз почув у його голосі страх. Канальний пацюк був готовий позмагатися з тисячею бандитів і злодіїв, крамарів і найманців, але не з Пеккою Роллінзом.

Каз легенько відштовхнувся одним зі своїх весел, скеровуючи човен праворуч і ледь розминувшись із трапним човном, повним туристів.

— Ми мусимо повернутися на Чорний Серпанок. Інші...

— Заткайся, Відане. Я мушу подумати.

Джаспер і Матаяс були спритні в бійці. Якщо був шанс витягти Кувея з Чорного Серпанку, вони ним скористалися. Але як Пекка їх знайшов? Мабуть, за кимось прослідкували аж до самого острова. Вони всі ризикували того дня, наважившись податися геть