Степан Андрійович Бандера - Перспективи Української Революції

як для цього буде реальна можливість. За таким пляном усі здатні до боротьби сили мали б концентруватися й формуватись по другому боці фронту і прийти на Україну враз із фронтом західніх альянтів, згл. в рамцях їх воєнного пляну. Революційна боротьба по підсовєтському боці мала б відігравати тільки допоміжну ролю.

Цілком протилежно діється в пляні революції. Навіть ті всі сили, які можна змобілізувати за кордоном, повинні всякими способами й дорогами дістатися в большевицьке запілля, на українські землі і там увійти в революційну, повстанчу боротьбу. А те все, що не має змоги і лишиться на альянтському боці, трактується у пляні визвольної боротьби, як акція другорядного, тільки допоміжного, чи резервного значення.

Так само цілком іншою є постановка політичної й пропаґан-дивної роботи за кордоном. Від того, котра концепція ляже в основу визвольної політики, залежить і інша позиція українського чинника в міжнародньому укладі. Для українського визвольного руху на Рідних Землях і за кордоном у цьому питанні немає ані вагань, ані дискусій. Наш шлях до визволення — це власна революційна боротьба і спрямування до неї всіх сил, які тільки можливо в ній активізувати. Це буде шлях сучасних визвольних змагань України, теж на випадок війни між Заходом і СССР. Вся дія за кордоном і з закордону мусить вкладатися в цей основний плян. А все решта може мати тільки незначну ролю в ході подій.

Вся спроба поставити українську визвольну політику на інші рейки залишиться дрібним безвислідним епізодом.

ДРУЗІ — УКРАЇНСЬКІ НАЦІОНАЛІСТИ!

Вістка про загин у бою проти больпіевиків Головного Командира УПА генерал-хорунжого Тараса Чупринки — Романа Шухевича, передана до Проводу ЗЧ ОУН відпоручниками ЗП УГВР, викликала не тільки великий біль по втраті героя, а й одночасно сумніви щодо своєї вірогідности. Це виразно висловив С. Бандера в статті-зверненні «Друзі — українські націоналісти!» (друкованій за його підписом у «Сурмі», ч. 24, жовтень 1950 р.) та в листах до Теренових Проводів ОУН на чужині з 26. 10. і 15. 11. 1950 р.

Ця стаття була передрукована під заголовком «Лист Степана Бандери до українських націоналістів у тижневику «Український Самостійник», Мюнхен, рік І, ч. 43 з 5. 3. 1950 р.

* * *

У цю важку, трагічну хвилину подаючи Вам вістку про те, що сталося, мушу полінитися з Вами невтишним жалем, болем, важкими думами і разом з Вами шукати піднесення з чорного одчаю в одному джерелі потіхи — у вірі в сили народу і в Божу справедливість, яка приведе до перемоги великої Правди України, перемоги купленої незмірними жертвами.

Дня 18 жовтня ц. р. двоє людей, які виступили як уповноважені від Закордонного Представництва УГВР, передали відпоруч-никам Проводу Закордонних Частин ОУН, разом із двома іншими документами, довшого листа від члена Проводу ОУН на Українських Землях. В цьому листі подана найболючіша для кожного з нас, для коленого українця-патріота вістка: п'ятого березня 1950 року погиб у боротьбі Провідник українського національно-визвольного революційного руху в Україні, друг Тур.[10]

Ця страшна вістка прибила нас усіх невимовне. Серце завмирає, душа не може з цим погодитися, не хоче йняти віри.

Ні, не можна повірити, хіба буде така певність, яка знівечить кожну крихітку надії, що Він далі живе, бореться. Хочеться упевнитись, перевірити, а душа жадібно шукає за всім, що могло б заперечити правдивість страшної вістки, чи бодай поставити її під сумнів. П'ятого березня мало це статись, а останній лист від Тура, з його власноручним письмом, був з останніх днів лютого. Кілька днів ріжниці, але перед зловісним п'ятим березня. Інші свіжіші вістки, хоч дуже короткі, але ж у них нема нічого про такий страшний удар. Вони говорять одно, що боротьба в Україні йде далі, і Край числить тільки на себе. Чи можливо, щоб у тих відомостях не подали такої вістки? Або, може, не дійшли до нас інші, попередні відомості? Є розбіжності, але нема виразного заперечення, лишаються тільки сумніви. А сам лист, в якому подана ця вістка, чи він правдивий?

І на це питання не молена дати собі цілком певної відповіді на підставі цих даних, якими розпоряджаємо. Багатосторінковий машинопис, підписаний ручно організаційним іменем знаного нам члена Проводу в Україні. Зміст листа в цілому вказує на те, що він писаний від члена Проводу ОУН в Україні. Видно в ньому знання внутрішніх справ революційно-визвольного руху, хоч і є в деяких точках суперечності з тим, що давніше писав Тур, але на це можна знайти пояснення. Можуть бути сумніви в тому, чи це не перерібка правдивого листа від Проводу, який міг впасти по дорозі. Щоб мати в цьому певність, треба б спертися на докладну аналізу цілої пошти, про яку є згадка в адресованому до нас листі й залучених матеріялах, а якої нам, з невідомих причин, не доручено.

І друга, конечна вимога для вияснення — це докладна перевірка дороги, якою ця пошта прийшла. Так робиться з засади у кожному випадку, без уваги на зміст пошти й на особи зв'язкових. Тепер Організація не має жодної змоги це зробити. Одержані матеріяли прийшли невідомою нам дорогою, а передавці відмовились дати будь-які вияснення. В такому випадку, нормально, треба б прийняти цілу справу за сумнівну і стриматися з роблен-ням висновків до часу її перевірки іншим, власним шляхом, тим більше, що є можливості це зробити. Така й була інтенція Проводу ЗЧ ОУН, щоб заждати. Одначе передавці документів з Краю, виступаючи як уповноважені ЗП УГВР, заявили, що вони повністю ручать за певність дороги і за правдивість тих документів і не можуть стримати проголошення відомости про смерть ген. Чупринки, бо вже раніше, перед переданням документів Організації, з їх боку пішло повідомлення до преси і пороблено заходи для широкого опублікування. І дійсно, перші відомості появились з їхнього джерела в чужинній пресі і в радіоповідомленнях.

Не маємо також доказових матеріялів, які виключали б правдивість вістки про смерть Провідника Тура-Чупринки, тільки такі, що ставлять її під сумнів. Але в такій обстановці, коли інші чинники взяли на себе повну відповідальність, проголошуючи цю страшну для визвольної справи і болючу для кожного українця-патріота, вістку, коли вони на підставі своїх відомостей ручають за її правдивість, ми, полишаючи на боці нашу оцінку такого їх поступовання, не можемо не прийняти самої вістки за правдиву. Бо не можемо припустити, щоб хтось з українців міг неповажно поставитися до такої трагічної справи і проголошував вістку про смерть ген. Чупринки, не маючи стовідсоткової певности. Мусимо прийняти