Богдан Сильвестрович Лепкий - Не вбивай

— Та-ак... — і гетьман відітхнув. — Здається, все, що треба було зробити. А тепер, — звернувся до своїх полковників, — на вас черга. Полки ваші готові?

— Хоч би цей мент у похід.

— Гаразд. Виступайте. Знаєте мої плани. Робіть так, щоб не пропали для справи. Числю на вас. Хай вас Господь веде!

Обіймав їх, прощався і благословив.

— Дасть Бог, побачимося скоро, над Десною.

— Дай Боже!

Відпровадив їх до воріт.

Вернувши, довго бився з думками. Збирав докупи всі нитки своєї теперішньої сітки. Ще кілька днів, заки вирішиться судьба, заки стане по другому боці. Тут шведи і він, а там Петро. Пічнеться нова глава української історії. Кілька днів не дати себе в руки ворогам.

Почував відповідальність, як камінь на своїх плечах. Важкий! Боже, дай донести його!

Нездужав. Події останніх літ підірвали його здоровля, підкосили. На коня сісти не міг. Боліло в крижах, чорно робилося в очах. Не піддаватися, стояти, витривати на становищі, тепер, коли рішається усе, — витривати! — кричав на себе в душі, як вожд на своє військо, котре захитувалося в бою. Ви-три-ва-ти!

— Андрію! — звернувся нараз до Войнаровського, і голос його заломився. Почувалася в ньому любов, почувався жаль.

— Що скажете, дядьку?

— Ще одна гадка прийшла мені до голови.

— Кажіть.

Гетьман говорив лагідно і м'ягко:

— Треба мені Меншикова заспокоїти, щоб не кликав до себе. Не знаю як. Чи не поїхав би ти? Я купив землю у Рильському повіті. Скажеш, що поїхав допильнувати купна. Це їх заспокоїть. Погадають, що гетьманові і не сниться відриватися від тієї держави, в котрій він собі нові землі купує. Що ж ти на це?

— Як гадаєте, дядьку, що треба, поїду. Гетьман пригорнув свого небожа до груді.

— Спасибі, Андрію. Одного тебе маю, а довелось й тебе виставляти на таку небезпеку, — для справи.

— Для справи, — повторив Войнаровський. На майдані озвалися сурми.

Останки вірних полків виступали в похід: Миргородського, Полтавського, Прилуцького. Старі, досвідчені в боях козаки, котрих гетьман беріг, як ока в лобі, на рішаючий мент.

Цей мент прийшов.

— З Богом ідіть! — і гетьман благословив їх на непевну дорогу.

Довго стояв у вікні, дивлячись на широкий шлях, котрим посувалися козацькі чвірки, чети, відділи, піші і на конях, з піснею на устах, з завзяттям у душі. Котилися гармати, виблискували шаблі й мушкети. Старшини на конях чвалували полями.

Гетьман стояв, поки не переїхав останній від обозу, поки останній чура не поволікся за ним.

— Пішли. Так мало їх... — Знеможений, повалився на лавку і вхопив голову в руки. — Так мало!..

--------------

Примітки:

[1] Орден.

[2] Король Станіслав (латин.)

[3] Чіткі угоди роблять добрих друзів (латин.)

[4] Вислід війни завжди є під сумнівом (латин.)

[5] Ганнібал перед воротами (латин.)

[6] Зводи законів (латин.)

[7] Велебний отче (латин.)

[8] Я бідний і нещасний (латин.)

[9] Звичайний слуга Божий (латин.)

[10] Помилка щодо особи (латин.)

[11] Велебний отець (латин.)

[12] 3 найбільшою похвалою (латин.)

[13] Георгій фауст Гайдельберзький півбог (латин.)

[14] Станіслав король (пол.)

[15] Благо вітчизни є останнім доводом (латин.)

[16] Диявольський адвокат (латин.)

[17] Для прикладу (латин.)

[18] З найбільшою пильністю (латин.)

[19] По-перше (латин.)

[20] По-друге (латин.)

[21] По-третє (латин.)

[22] Карл король (латин.)

[23] Не руш мене (латин.)

[24] До справи! (латин.)

[25] Слова відлітають, написане залишається (латин.)

[26] Поспішай, велебний отчеі (латин.)

[27] Дякую вашій ясновельможності (латин.)

[28] Отже, до діла! (латин.)

[29] Право цілої стародавньої України, чи Роксоланії (латин.)

[30] Добрі угоди роблять добрих друзів (латин.)

[31] Для більшої слави Божої (латин.)

[32] Ставлення (латин.)

[33] Упсальський студент (латин.)

[34] Кінних і піших (фр.)

[35] Віват король Карл! (латин.)

[36] Тут не першого сорту (латин.)

[37] Легат (післанець) українського гетьмана Івана Мазепи єсьм (латин.)

[38] Віват вікторія, віват! (латин.)

[39] Зволікач (латин.)

--— КІНЕЦЬ ---

Текст звірено з виданням: Богдан Лепкий. Не вбивай. Історична повість. — Київ — Лейпціг, 1926. ISBN 5-308-01408-6

Оригінальний текст взято з резервної копії е-бібліотеки:

http://web.archive.org/*hh_/books.ms.km.ua

У *.txt форматував Віталій Стопчанський

Файл взято з е-бібліотеки "Чтиво"

www.chtyvo.org.ua