В. Домонтович - Дівчина з ведмедиком [Роман]. Болотяна Лукроза [Оповідання та нариси]

у цілковите його розпорядження. Тіхо складає докладну угоду, де пункт за пунктом вилічує свої права, привілеї й обов'язки. Серед багатьох пунктів є один, що ґарантує для Тіхо його право мати служку, помічника, який допомагав би йому при його роботах. Одночасно: асистент і особистий секретар.

Так у Празі перекреслюються життєві шляхи двох великих астрономів: Тіхо Браге і Йогана Кеплера.

Йоган Кеплер був далеко молодший за Тіхо. З походження шваб, він народився 27.XII.1571 року в імперському городку Вайль. Життя для нього складалося непевно в цей розгойданий катастрофічний час релігійних війн між католиками й протестантами, між Церквою й Реформацією. Кеплер був протестант і жив у Ґраці. Внаслідок Протиреформаційного руху йому довелося, рятуючи життя, тікати з Ґрацу. Несподівано для себе він опинився в Празі, розгублений, безпорадний, без грошей. Тут він одружився, й це ще більше ускладнило йому ситуацію. Треба було якось улаштовуватися, дбати, щоб забезпечити родину. Випадок прийшов на допомогу, зімкнув його з Тіхо Браге, який потребував для себе учня й служку. Так почалася їх співпраця.

Не все склалося гаразд у взаєминах Тіхо Браге й Кеплера. Тіхо був нестерпний, різкий, примхливий, важкий і амбітний; Кеплер непоступливий, абстрактний і, одночасно, теоретично упертий. Іноді взаємини між Тіхо й учнем налагоджувалися, набували характеру якнайщирішої приязні; іноді ж загострювалися до останньої міри. У Тіхо був один вразливий пункт. Це його ім'ям позначена тіхоніанська концепція структури світу. Тіхо болюче зачеплювало, що його найближчий учень, зрештою ніхто інший, як цілком залежний од нього, підлеглий йому служка, не приймає його тіхоніанської системи. Це бентежило його. І він не ховав свого роздратовання. Він не робив жадних зусиль. Оливи підливав в огонь зять Тіхо Фенґнаґель, людина двозначної ролі в складних політичних перипетіях того часу і авантурник. Взаємини між Тіхо й Кеплером досягли особливого напруження р. 1601; з дня на день можна було чекати остаточного вибуху, коли 24 жовтня 1601 р. на 55 році життя після короткої хвороби Тіхо Браге помер у Празі.

Імператор Рудольф II наступником на посаді двірського астронома й астролога призначив Йогана Кеплера. Його положення було не легке. Відповідно до своїх обов'язків при дворі, Кеплер складав гороскопи всім, починаючи з імператора і до Валленштайна. Матеріальне становище його було скрутне. Він не вмів домагатися свого, як це робив з надзвичайною витонченістю Тіхо. Кеплерові було підвищене утримання, але скарбниця сплачувала його також несвоєчасно, як і попереднє низьке.

До цього прилучилися прикрі судові тяжби з Фенґнаґелем, який не хотів випустити з своїх рук тестеву наукову спадщину. Він сховав інструменти й манускрипти Тіхо Браге у вогкому льосі й аж ніяк не віддавав їх.

Після смерти Рудольфа Кеплер залишив Прагу й переїхав до Лінцу. Тут він видає свої славетні «Рудольфові таблиці», які в основному спиралися на астрономічні спостереження, які зробив Тіхо Браге. За 20 років своєї наукової праці цей встановив 777 нерухомих зірок з точністю, яка, зважаючи на недосконалість тодішніх приладів, викликає здивовання. На підставі спостережень Тіхо Браге над Марсом Кеплер встановив закони руху планет і в цей спосіб уточнив космологічну теорію Коперніка, що в Кеплеровій концепції з невеликими поправками протрималася протягом трьох століть. Так в основу класичної астрономії лягла не тіхоніанська система, а розроблена на підставі спостережень Тіхо коперніканська в Кеплеровому її викладі.

Письменник і генерал

Того року влітку полікуватись і відпочити Ґете поїхав з Ваймара до Карлсбада. Тричі на день, вранці, в обід і ввечері, він ходив до джерела в парк, щоб тут, за порадою лікаря, випити корисної для здоров'я мінеральної води. Він ходив привітною й затишною вуличкою в холодку дерев, посаджених двома рядами вздовж пішоходів, і по дорозі кожного разу зустрічав людину, поважного вже віку, десь років на 78–80, що, спираючись на тростину чорного дерева з золотою ґулею, проходила повз нього.

Розпитавши, Ґете довідався, що то був одставний заслужений Генерал австрійської служби, який походив з давнього й відомого аристократичного роду. Письменник міг помітити, що колишній Генерал виявляв безперечну цікавість до нього. Коли Ґете проходив вуличкою й проминав його, Генерал спинявся й, спираючись на тростину, стояв, дивлячись йому вслід.

Цей інтерес з боку старої людини, так безпосередньо виявлений, зворушив Письменника. Одного разу, прогулюючись, як звичайно, при зустрічі з Генералом Ґете відступив трохи набік і затримав свої кроки. Він не спішив; його приваблювала в одноманітності курортного життя перспектива нового знайомства.

Старий Генерал з приязною посмішкою підійшов до Письменника і трохи підняв капелюха над головою, вкладаючи в цей неквапливий жест усю вишукану ґалантність старої людини, яка звикла постійно бувати при дворі короля.

Ґете відповів чемно тим самим порухом.

Так вони стояли один проти одного: високий і міцний у чорному довгому сурдуті Письменник і цей старий чоловік, що, незважаючи на свій вік, ще зберігав слід військової виправки й звички наказувати.

Його руки вже по-старечому тремтіли, коли, одягнувши знов капелюха й обома руками охопивши ґулю тростини, Генерал спитав:

— Чи правда, що Ви зветесь пан Ґете?

— Цілком вірно! — ствердив той.

— З Ваймара? — доповнив своє запитання Генерал. Він хотів бути точним і поінформованим до кінця.

— Цілком вірно! — ще раз ствердив письменник.

— Чи правда, що Ви пишете книги? — продовжував допитуватись Генерал.

— О, так!

— І складаєте вірші?

— О, так!

Відповіді явно тішили Генерала. Він доброзичливо дивився на свого співрозмовника й тоді, підсумовуючи, зауважив:

— Це повинно бути чудесно!

Ґете на це зауваження Генерала відповів невизначеним:

— Гм!..

Генерал продовжив розмову.

— Чи ви багато написали?

— Гм! Здається, що так!

Генерала цікавили подробиці. Він хотів вдатися в деталі професійних тайн поетичної творчости. Своїми конкретними відповідями Поет справив на нього якнайкраще враження.

Зовсім так, немов при огляді полку, він розпитував би полкового ад'ютанта, він благоприхильно спитав пана Ґете:

— Чи важко складати вірші?

— Так, так! — не втрачаючи рівноваги зазначив Ґете.

Генерал висловив з цього приводу загальнотеоретичний здогад:

— Це, слід думати, — сказав він, — повинно залежати від доброго травлення шлунку. Чи мали ви нагоду добре попоїсти й добре, як слід випити, чи ж не так?

— О, безперечно так! Зі мною бувало саме завжди так!

— Ну, ось бачите! — відзначив генерал, пожував устами і тоді, в порядку поради Письменникові, зазначив:

— У такому разі Ви не повинні залишатись у Ваймарі. Вам треба переїхати до Відня!

Порада могла здатися трохи, на перший погляд, несподіваною й прямий сенс висловленої думки не відразу ясним, але Ґете ствердив:

— Я про це вже також думав!

— Ну, ось бачите ж! У Відні добре їдять і добре п'ють!

Генерал не