Гі де Мопассан - Любий друг (Збірник)

Він обурено ходив по кімнаті й казав:

— Ти теж весь час принаджувала його, лестила йому, пестила його, не знала, як йому догодити. З ранку до вечора тільки, бувало, й чуєш: «Любий друже, Любий друже». От, тепер і маєш.

Вона прошепотіла, пополотнівши:

— Я?.. Я його принаджувала?

Він крикнув їй:

— Та ти ж! Усі ви показились через нього, Марель, Сюзанна й інші. Ти думаєш, я не бачив, що ти й двох днів без нього пробути не можеш?

Вона трагічно випросталась:

— Я не дозволяю вам так зі мною розмовляти. Ви забуваєте, що я не у вашій крамниці виховувалась.

Він спочатку спинився спантеличено, потім скажено вилаявся і вийшов, грюкнувши дверима.

Лишившись на самоті, вона інстинктивно глянула на себе в дзеркало, мов хотіла побачити, чи ніщо в ній не змінилось, — такою неможливою, страхітною здавалась їй ця подія. Сюзанна закохана в Любого друга, і Любий друг хоче одружитися з Сюзанною! Ні, вона помилилась, це неправда! Цілком природно, що дівчинка не байдужа до цього гарного хлопця, вона надіялась, що їй дозволять віддатись за нього. Але він? Він, певно, до цього зовсім не причетний! Вона міркувала так схвильовано, як буває з тими, кого раптово прибило важке горе. Ні, Любий друг нічого, мабуть, не знав про Сюзаннину витівку.

І вона довго думала про те, винний чи не винний цей чоловік. Який це негідник, коли він сам усе підстроїв! І що буде далі? Скільки небезпек і мук вона передбачала!

Та коли він нічого не знає, то все ще можна полагодити. На півроку поїхати з Сюзанною в подорож, та й уже. Але сама вона як з ним потім бачитиметься? Бо не переставала любити його. Ця пристрасть увійшла в неї, мов вістря стріли, якої назад не вирвеш.

Жити без нього неможливо. Краще смерть.

Страх і невпевненість опосіли її. В голові починало болісно стукати, думки ставали важкими, турботними, гнітючими. Вона плуталась у здогадках, розпач брав її від невідомості. Глянула на годинника — минула вже перша. Вона подумала: «Я не можу лишитись так, я божеволію. Треба дізнатись. Розбуджу Сюзанну й розпитаю її».

Скинула черевики, щоб не робити шелесту, й пішла з свічкою в руках до доччиної кімнати. Тихенько відчинила двері, зайшла й глянула на ліжко. Воно не було постелене. Спочатку вона не зрозуміла, подумала, що дівчинка ще й досі сперечається з батьком. Але зразу ж страшна підозра охопила її, і вона подалась до чоловіка. Вбігла в кімнату бліда й задихана. Вальтер ще читав, лежачи. Він злякано спитав:

— Ну що? Що тобі?

Вона прожебоніла:

— Ти бачив Сюзанну?

— Я? Ні. Навіщо?

— Вона… вона… вийшла, її немає в кімнаті.

Він схопився з ліжка, взув пантофлі й без штанів, розвіваючи сорочкою, і собі кинувся до доччиної кімнати.

Ввійшовши, він зразу збагнув усе. Дочка втекла.

Він упав на крісло й поставив долі лампу. Прийшла й дружина. Вона прошепотіла:

— Ну?

Йому бракувало сили відповісти; він уже не гнівався й зітхнув:

— Кінець, вона в нього. Ми пропали.

Вона не зрозуміла.

— Як пропали?

— А так. Тепер він уже мусить одружитися з нею.

Вона несамовито крикнула:

— Він! Ніколи! Ти збожеволів!

Він сумно відповів:

— Голосінням не зарадиш. Він викрав її, він її знечестив. Найкраще — це віддати її йому. Коли добре все зробити, то ніхто й не знатиме про цю пригоду.

Вона приказувала, тремтячи від страшного хвилювання:

— Ніколи! Ніколи він не візьме Сюзанни! Я ніколи не згоджусь!

Вальтер пригнічено прошепотів:

— Та він уже її взяв. Кінець. Він триматиме й ховатиме її, аж поки ми не поступимось. Так щоб уникнути скандалу, треба поступитися зразу.

Дружина його, знемагаючи від своєї невисловної туги, приказувала:

— Ні, ні! Я ніколи не згоджусь!

Він нетерпляче відповів:

— Та тут нема про що говорити. Мусимо. Ох, шахрай, як він нас обморочив… А все-таки він спритний. Ми могли б знайти когось багато кращого становищем, але не розумом та майбутнім. Це людина з майбутнім. Він буде депутатом і міністром.

Пані Вальтер скрикнула в дикій нестямі:

— Я ніколи не дозволю йому побратись з Сюзанною!.. Чуєш!.. Ніколи!

Він обурився зрештою і, як людина практична, взяв Любого друга під свою оборону.

— Та мовчи ж… Кажу тобі, що треба… конче треба. І хто зна? Може, ми й не шкодуватимемо. Ніколи не знаєш того, чого такий молодець доскочить. Бачила, як він трьома статтями скинув того дурня Ляроша, і якими ще гідними статтями, а це важко було в його становищі обдуреного чоловіка. У всякому разі, ми в його руках. Цього вже не зміниш.

Їй хотілось кричати, битись об землю, рвати на собі волосся. Нарешті вона розпачливо промовила:

— Він не візьме її… Я… не хочу!

Вальтер підвівся, взяв лампу й сказав:

— Слухай, ти уперта, як і всі жінки. Ви чините, як вам підказує чуття. Ви не вмієте миритись з обставинами… ви уперті! А я кажу, що він одружиться з нею… Так треба.

І вийшов, човгаючи пантофлями. Пройшов, мов кумедний привид, у нічній сорочці по широкому коридору розлогого сонного будинку й тихо зайшов до своєї кімнати.

Пані Вальтер стояла, приголомшена несусвітним болем. Вона ще не гаразд усе зрозуміла. Вона тільки мучилась. Потім їй здалося, що не може тут стояти до ранку, їй безтямно хотілось тікати, бігти куди очі, шукати допомоги, рятунку.

Думала, кого може до себе покликати. Кого? Не знаходила. Священика! Так, священика! Впасти йому до ніг, признатись йому у всьому, висповідати йому свій гріх і свій розпач. Він зрозуміє, що той негідник не може побратись із Сюзанною, і не допустить до цього.

Їй негайно треба священика! Але де ж його знайти? Куди піти? Проте так вона не могла лишатись.

Тоді перед її очима промайнув, ніби видиво, ясний образ Ісуса, що йшов по хвилях. Вона побачила його так виразно, немов дивилась на картину. Отже, він кликав її. Він казав їй: «Прийди до мене. Схились навколішки до моїх ніг. Я заспокою тебе, я навчу тебе, що робити».

Вона взяла свічку, вийшла й подалась до оранжереї. Ісус був геть у кінці її, в кімнатці, що зачинялась заскленими дверима, щоб вогкість не зіпсувала полотна.

Кімнатка ця нагадувала каплицю серед дивовижного лісу.

Увійшовши до зимового саду, який бачила завжди в ясному освітленні, пані Вальтер злякалась його темної глибочини. Важкі випари тропічних рослин нависали густим туманом. Двері скрізь були зачинені, і повітря цього дивного гаю, замкнене під скляною банею, душило