Віллі Майнк - Незвичайні пригоди Марко Поло

class="p1">Якось зовсім раптово настав вечір. Важкі удари дзвона перекрили глухий вуличний гомін. Замовкла бамбукова сопілка. Прийшов веселий пекар і приніс своєму другові печиво.

— Їж, Ванг, — сказав він і, озирнувшись на всі боки, прошепотів: — Мені треба поспішати. На добраніч, Ванг.

Стало зовсім темно. Повз Ванга пройшов молодий, добре одягнений чужинець. Помітивши на щоках коваля знаки злочинця, він прискорив крок.

— По що приходив Лі? — поцікавився сліпий Шю. — Я чув його голос.

Але Ванг мовчав. Він усе ще відчував на собі погляд чужинця. Дзвін на дзвіниці вдарив удруге. Коваль гірко засміявся.

— Бережіться, я злочинець! — гукнув він до якогось чоловіка, що саме перед його кузнею лупцював свого впертого віслюка.

Втретє вдарив дзвін. Вулиці міста, огорнуті нічним мороком, були зовсім порожні. Де-не-де горіли тьмяні ліхтарі. Велике місто було ніби безмежна пустеля. Мертва тиша ще підсилювала враження. Перед дзвіницею стояли двоє татарських вояків з луками. Якийсь чоловік вичікував у темному завулку, поки повз нього пройдуть гомінливі патрулі. Високий, сутулий, вузькоплечий, він здавався кволим, його обличчя ховалось у темноті. Він ішов обережно, тримаючись затінку попід мурами. Врешті він спинився там, де провулок вливався в широку вулицю. Ліхтар освітив на мить обличчя незнайомого. Воно було сховане під чорною маскою, яка прикривала чоло, скроні й ніс. Дочекавшись, поки вдалині завмерли вигуки патрулів, він озирнувся на всі боки і перебіг на другий бік вулиці.

В кузні Ванга було темно. За дверима, що виходили на вулицю, лежав Шю. Він чув те, чого не могла почути жодна людина. Ось з своєї нори вискочив пацюк, шмигнув на город до капусти і почав її гризти. Двоє людей перелізли через стіну і, важко дихаючи, спинилися посеред двору. Один з них прошепотів:

— Ось ми й прийшли.

Скрипнули двері, і люди вступили в кузню. Потім він почув тихі кроки і відчинив двері. Зайшов незнайомець у масці.

— Веди мене до Ванга! — наказав він.

— Ходімте, пане.

Коваль, пекар Лі, кравець Ву і носильник Янг сиділи, зігнувшись, біля каганця, що освітлював тільки їхні голови та плечі. Вся кімната тонула в пітьмі.

— Я незнайомий кур'єр, — назвався чоловік. — Не вставайте, слухайте мене. — Він подивився на сліпого Шю і після деякого вагання сказав: — Хлопець хай вийде'.

Шю хотів було слухняно відчинити двері.

— Хай лишається тут, — заперечив Ванг. — Шю нікому нічого не скаже, пане. Навіть якби його забили до смерті, Шю нічого не скаже.

— Гаразд, — мовив незнайомий кур'єр. — Хай лишається.

Шю зрадів, сів у темному кутку і став наслухатися до розмови дорослих.

— Коли ми запалимо на горах сигнальні вогні? — спитав нетерплячий Лі.

Вангові пригадалось темне, смердюче підземелля, в якому його протримали три роки. Шрами палали на його щоках.

Носильник Янг і кравець Ву мовчали.

— Ще не настав час, — промовив незнайомий кур'єр. — Але мені веліли переказати, щоб ви були наготові.

— Тигр, який пожирає надто багато людей, врешті сам упаде в яму, — сказав носильник. — Сьогодні Ахмед знову був у імператриці…

— Ще не настав час, — повторив незнайомий кур'єр. — Яма ще не досить глибока.

— Коли мені скажуть: «Убий його», я задушу його власними руками, — похмуро мовив Ванг.

— Краще, якщо ти будеш кувати мечі і вістря для списів.

Незнайомий кур'єр мовчки оглянув напружені обличчя і сказав:

— Ахмед одібрав у селян бамбукові гаї й сам збагачується на продажі бамбука. Він заборонив біднякам ловити в річках і струмках рибу. Цілі сім'ї змушені поїти й годувати військових кур'єрів. Якщо ж люди обурюються, їх б'ють.

— Те ж саме робиться І в нас, — сказав кравець. — А ось учора до мене приходив один селянин і розповів, що мусить продати свою доньку, бо пан забрав у нього худобу!

— А яка дорога стала сіль! — мовив пекар.

— Підвищено також ціни на коней, — додав носильник.

— Скоро на базарах буде більше жебраків, ніж торговців і покупців.

— Милостивий пан Ахмед і його чиновники збагачуються все більше й більше, а ми голодуємо…

Схвильовані люди заговорили вголос. Незнайомець підняв руку і змусив усіх замовкнути.

— Хоанг Чін вийшов надвір, — сказав сліпий Шю. — Я чую його кроки.

Люди затамували подих і прислухались. Але вони нічого не почули.

Хоанг Чін був хазяїном розташованої поруч з кузнею таверни. Він продавав за високу ціну погану рисову горілку. В нього часто пиячили солдати.

— Тепер він знову зайшов у дім.

— Шю, сядь біля порога й слідкуй, щоб ніхто нас не підслухав, — сказав невідомий кур'єр. — Якщо помітиш що-небудь підозріле, негайно стукай у вікно.

Шю вийшов з кімнати. Кілька хвилин тривала тиша. Люди сиділи навколо лампи, заглибившись у важкі думки.

— Але ж ми зібрались тут не для того, щоб говорити про ціни на коней, — незадоволено мовив Ванг.

— Ванг, говоріть тихо і слухайте, що я вам скажу. У Ахмеда з'явився новий диявольський намір. Щоб догодити імператриці, він хоче стратити невинну людину.

— У-у, сатана! — простогнав Ванг.

— Товста Джамбуїк-Хатун не краща за Ахмеда.

— Завтра я буду продавати «маленьких Джамбуїк-Хатун», — почав нахвалятись пекар.

— Без солі! — додав носильник.

Але Ванг гнівно глянув на пекаря.

— Краще б ти тримав за зубами свого надто балакучого язика! Може, ти забув, що я потрапив у в'язницю через твоїх «маленьких Ахмедів».

Лі винувато опустив голову.

— Розкажіть нам про диявольський намір Ахмеда, — попросив Ву.

Чоловіки підсіли ближче до лампи. Незнайомий кур'єр почав тихо розповідати:

— Вчора імператриця, лежачи в купальні, наказала принести їй солодких яблук. Через деякий час служниця повернулася і плачучи доповіла, що не може подати її величності яблук, бо віслюк, який їх віз, звалився в горах у прірву. Ви, напевне, знаєте, що з Маньї кожного дня привозять естафетою найкоштовніші фрукти. Дорога йде повз страшні урвища, по хистких містках і кам'янистих стежках, які інколи бувають такими вузькими, що навіть двоє людей не можуть розминутись. Але Джамбуїк-Хатун, не отримавши солодких яблук, аж почервоніла від люті. Вона покликала двох охоронців і звеліла їм посадити служницю за грати.

— Закидати б її камінням! — схвильовано мовив Ванг.

Незнайомий кур'єр розповідав далі:

— Наступного ранку до імператриці прийшов на прийом Ахмед, і вона сказала йому: «Коли хан Кублай, мій повелитель, перебуває в Шаньту, я не отримую навіть солодких яблук. Міністр Ахмед, вам належало б краще піклуватись про порядок у Камбалі». Цю розмову чула одна служниця. Вона каже, що після слів імператриці Ахмед зблід, як смерть. Він одразу ж на-, казав кинути носильника до в'язниці і ранком стратити його.

Незнайомий оглянув палаючим поглядом присутніх.

Ванг заскрипів зубами.

Пекар закрив руками обличчя.

— Це якийсь диявол! — сказав