Волтер Айзексон - Стів Джобс

Команда намагалася його відмовити, бо RenderMan насправді був не такий простий в користуванні, як, скажімо, Excel чи Adobe Illustrator. Тоді Джобс підійшов до дошки і розмалював, як можна зробити програму простішою.

— І ми всі почали кивати і тішитися: «Так, так! Це буде круто!» — пригадує Кервін. — А потім, коли він ішов геть, ми поверталися до тями і бралися за голову: «Як, у дідька, йому спало таке на думку!». Джобс був настільки харизматичним, що після розмови з ним ми потребували перепрограмування наших мізків.

Пересічні користувачі не оцінили коштовної програми для створення реалістичних картинок. І проект RenderMan провалився.

Одна компанія, правда, зацікавилася автоматизацією перетворення анімаційних малюнків в кольорові картинки для фільмів. Коли Рой Дисней затіяв революцію в раді компанії, котру заснував його дядько Волт, новий виконавчий редактор, Майкл Айзнер, запитав, якої ролі він бажає. Дисней відповів, що хотів би повернути поважне, але занепадаюче мультиплікаційне відділення. Однією з ініціатив була комп’ютеризація процесу. І Pixar був компанією, котра виграла контракт. У Pixar виготовили за технічними умовами замовника обладнання, а також програмне забезпечення, котре назвали CAPS (Computer Animation Production System — Система виробництва комп’ютерної анімації). Вперше систему застосували в 1988-му для фінальної сцени мультфільму «Русалонька», де король Тритон махає рукою на прощання Аріель. Оскільки CAPS влилася у виробництво, Дисней закупив десяток комп’ютерів компанії Pixar.

Анімація

Цифрова анімація для Pixar — групи, яка створювала короткі мультики, — спершу була побічним бізнесом. Її головне завдання — показувати у вигідному світлі комп’ютерне і програмне забезпечення компанії. Керував групою Джон Ласетер, чоловік, дитинячі обличчя і манера поведінки котрого маскували творчий перфекціонізм, що міг позмагатися з Джобсовим. Ласетер народився у Голлівуді і виріс залюбленим у недільні ранкові мультики. Навчаючись у дев’ятому класі, він написав реферат на тему історії Студії Диснея. Саме тоді і вирішив, чому присвятить життя…

Після закінчення школи Ласетер вступив на факультет анімації до Каліфорнійського інституту мистецтв, заснованого Волтом Диснеєм. Вільний час і літні канікули хлопець присвячував дослідженням Диснеївських архівів і підробляв екскурсоводом на «Маршруті джунглями» в Диснейленді. Досвід навчив його цінувати стислість і послідовність історії, що дається непросто, коли кадр за кадром створюєш анімаційну картину. За свою короткометражку «Леді й Лампа», котру відзняв на першому курсі, він отримав нагороду Студентської академії. Вже в цій картині — данині Диснею — проглядався характерний талант Ласетера вдихати людські риси в неживі предмети. Після закінчення інституту він отримав роботу, призначену йому самою долею — аніматора студії Диснея.

Але не все склалось, як гадалось.

— Ми, молодше покоління, хотіли підняти «Зоряні війни» до нового рівня мистецтва анімації, але нас тримали в узді, — пригадує Ласетер. — Я розчарувався, а потім став між двома босами, і головний аніматор мене звільнив.

У 1984 році Ед Кетмул і Елві Рей Сміт найняли його там, де визначався рівень «Зоряних війн», — на студію Lucasfilm. Оскільки досі не було зрозуміло, чи погодиться Джордж Лукас найняти на повну ставку мультиплікатора, бо він уже й так хвилювався через витрати на новий комп’ютерний підрозділ, то й посаду Ласетера записали як «дизайнер інтерфейсу».

Коли на сцені з’явився Джобс, Ласетер знайшов із ким розділити пристрасть до графічного дизайну.

— Я був єдиним митцем у Pixar, тому з Джобсом нас пов’язало чуття дизайну, — розповідає Ласетер.

Він був комунікабельним, грайливим чоловіком, який любив обійматися, вдягався в гавайські сорочки, забивав свій офіс старовинними іграшками й обожнював чізбургери. Джобс, навпаки, мав колючий характер, був худющим вегетаріанцем, який надавав перевагу аскетичному, незагромадженому простору. Але, на диво, вони ідеально одне одному підходили. Ласетер був митцем, і Джобс ставився до нього з повагою. Ласетер бачив, що Джобс — керівник, який цінує творчість, і знав, як вона поєднується з технологіями й комерцією.

Джобс і Кетмул придумали, як по-іншому можна прорекламувати їхню техніку та програмне забезпечення: до 1986 року, спеціально до щорічної конференції з графічного дизайну SIGGRAPH, Ласетер мав випустити короткий анімаційний фільм. У той час Ласетер користувався настільною лампою Luxo — моделлю для роботи з відтворенням графіки, тому йому спала на думку ідея «оживити» лампу. Дитина одного з його друзів надихнула Ласетера додати ще й Luxo-молодшого. Він продемонстрував кілька відзнятих кадрів іншому мультиплікаторові. Той порадив розповісти історію. І хоча Ласетер наполягав, що це всього лише короткометражка, колега відповів, що історію можна вкласти і в кілька секунд. Ласетер добре запам’ятав це. У результаті мультик «Luxo-молодший» тривав трохи більше двох хвилин і розповідав історію про те, як лампа-батько і лампа-син перекидають туди-сюди м’яч, поки той не здувається, сильно розчарувавши тим малого.

Джобс був у такому захваті, що навіть полетів із Ласетером на конференцію, котра відбулася у серпні в Далласі.

— Було так спекотно та душно, що, коли ти виходив на вулицю, тебе просто приголомшувало гарячим повітрям, наче від удару тенісною ракеткою, — пригадує Ласетер.

Зібралося десять тисяч людей, і Джобс не тямився від радості. Творчість заряджала його енергією. Особливо у поєднанні з технологіями.

Черга до аудиторії, де демонстрували фільми, тягнулася неймовірно довго. Джобс не з тих, хто звик чекати, тому швиденько домовився поставити їхній мультфільм першим, « Luxo-молодший» нагородили тривалими оваціями й нарекли найкращим фільмом. «Клас!» — наприкінці вигукнув Джобс. «Я знаю, справді знаю, чому все так сталося, — пояснив він пізніше. — Наш фільм був єдиним, у котрому є мистецтво, а не лише технології. Pixar створював це поєднання. Як свого часу Macintosh».

«Luxo-молодшого» номінували на «Оскар», і Джобс злітав до Лос-Анджелеса на церемонію. Мультик не виграв. А Джобс продовжив створювати короткометражки, хоча й не було в тому бізнесової потреби. У скрутні часи для Pixar він брався до бюджету й нещадно врізав витрати. Тоді Ласетер запитував, чи можна використати щойно заощаджені кошти на створення нового фільму. І Джобс погоджувався…

«Олов ’яна іграшка»

Не завжди взаємини на Pixar складалися для Джобса гладко. Найгірше він поконфліктував із товаришем Кетмула — Елві Реєм Смітом. Сміт, якого виховували ревним баптистом у селі на півночі Техасу, став вільнодумним гіпі, комп’ютерним інженером, чоловіком із великою статурою, гучним сміхом та ще й непомірним его.

— Елві просто сяяв, весело реготав і оточував себе купкою фанатів на конференціях, — розказує Пем Кервін. — Характер Елві дратував Стіва. Вони обидва були енергійними мрійниками з величезними еґо. Елві, на відміну від Еда, не особливо прагнув згоди.

Сміт уважав, що харизма й еґо довели Джобса до зловживання становищем. «Він був схожим на телевізійного євангеліста, котрий прагнув контролювати людей, але я