Марина Орєхова - Дар для Яри, Марина Орєхова

Я вирішила більше не грати в кішки-мишки та розкрити всі карти про свою присутність.

Підтягнувши блузку та розправивши плечі, я впевнено повернула ручку дверей.

– Не до червня. Можете проходити, - суворо промовила я, жестом руки запрошуючи її увійти.

Жінка здивовано округлила очі, а Юлька аж підскочила на обох ногах від несподіванки й схопилася за груди.

– Ярославо! Ви давно прийшли? - вигукнула вона, витріщивши очі від подиву. – А я збираюся запрошувати клієнтку… Проходьте, будь ласка…

Юля спробувала викрутитися із дивної ситуації. Мабуть, її світлій голові здалося, що так вона не виглядатиме безглуздо, що не знала про присутність начальниці в кабінеті.

- Телепортувалась силою наміру, - пожартувала я, упершись рукою в бік.

Жінка натягнуто посміхнулася і подивилася на секретарку, як на повну дурепу, заходячи до мого офісу. Я співчутливо розвела руками, винувато глянувши на Юлю, і пішла за жінкою до себе.