Ірина Романовська - Не мій мільйонер, Ірина Романовська

- «Пізно пити Боржомі, коли нирки сіли» - знаєш такий вираз? Отож і я запізно вирішила серйозно підійти до питання безпеки в ліжку. Раніше треба було. Ще там на курорті.

- Ви що не захищалися? – Настя ніяк не вгамується з питаннями.

- Звісно був захист. Практично завжди. Але виявилося, що я вдала дівчина. Одного разу з перерваним статевим актом мені вистачило. Тепер я не одна. Тепер я два в одному тілі.

- Хай Бог милує! Це тому ти все бігаєш обійматися з університетським унітазом. А я вже розробляла план порятунку моєї подруги від розладу харчової поведінки або булімії, ознаки вичитувала в Інтернеті. Ти ж ці булки з їдальні стала їсти мов навіжена, по три штуки за перерву, а потім відпрошуєшся в вбиральню посеред пари.

Сміємося хвилин п'ять із Настею над її невдалими спробами стати місис Марпл в синіх штанях, поки не настає час іти на наступну лекцію.

- І що тепер? – з хвилюванням цікавиться подруга, поки ми рухаємось на шляху до потрібного нам корпусу.

Якщо я правильно розумію вираз обличчя Насті, то вона намагається уявити, щоб робила, опинившись на моєму місці.

- Що, що? Народжуватиму певно. А що мені ще лишається. Там такі наслідки після аборту, що… ой, коротше, не хочу згадувати всі ці жахливі брошури. Батьки, гадаю, допоможуть. Але з ними відверто побалакаю після того, як все розповім Ігорю.

- Він досі не знає? - Настя навіть гальмує перед дверима у потрібної нам аудиторії та відтягує мене до вікна. У лекційній залі дуже багато народу вже зібралося, попліткувати непомітно навряд нам дадуть.

- А як він зрозуміє? Біля нього в мене магічним чином пропадає бажання вивернути вміст шлунку. Ще в нас такий період у стосунках... щасливий. Тьху-тьху, аби не наврочити. – стукає кулаком три рази по підвіконню. - Ми ніяк відлинути один від одного не можемо, коли зустрічаємось. Наприклад, учора будували спільні плани на це літо. Ігор хотів полетіти разом на море. А тепер ось не знаю чи вийде.

Наступну пару сиджу наче на голках. Про що мовить викладач не маю гадки. Знову борюся з блювотними позивами та нервовим станом. І якщо з першим вдається впоратися, то друге з кожною пройденою хвилиною стає все сильнішим.

Намагаюся думати про хороше, згадувати кумедні ситуації з життя, щоб відволіктися від думок про майбутню розмову. Згадала, навіть, за яких обставин Ігор познайомився з моєю мамою.

В обід після дня народження він відвіз мене на своїй машині додому. Ми стояли біля капота, обіймалися й цілувалися. Ніяк не могли відділитися одне від одного. В саме цей момент з відкритих дверей під'їзду вийшла моя мати. Накинувши куртку на плечі, вибігає до найближчого магазину по хліб.

Я ладна була провалитися під землю. Ігор, на відміну з від мене, навпаки не розгубився, швидко представився та запропонував відвести маму до найближчого супермаркету. Мама відмовилася, але запропонувала зайти хлопця до нас на чай. Мовляв, пригубити гаряченького напою за знайомство.

- Аню, все нормально! Не хвилюйся ти так. Чим раніше відбувається знайомство, тим краще. - прошепотів тоді мені на вушко Ігор. А ще вщипнув мене за зад, коли сходами ми підіймалися на четвертий поверх до моєї квартири.

Батьки нервували не менше мене. Це був перший раз, коли вони знайомилися з моїм хлопцем. На щастя, все пройшло якнайкраще. Ігор похвалив мамин свіжоприготовлений пиріг та з'їв цілих три шматки. Зголоднів, бідненький, після нашого активного ранку. З татом вони встигли трохи подискутувати на тему державних реформ, а потім з'ясували, що обоє обожнюють футбол та вболівають за нашу збірну.

Одночасно Ігор встигав робити кілька речей: спілкувався з моїми батьками та трохи пустував своєю рукою. Непомітно під столом пестив моє коліно, чим викликав у мене шалену паніку та сором.

Не дай Боже, щоб то батьки побачили. Хотілося тріснути його за ті жарти, але я не могла підставити свого хлопця (вже офіційного) та зіпсувати хороше враження перед батьками. Натомість наче маленька дитина, щипала його руку під столом.

Після знайомства з батьками, я ніби видихнула. Це було наче ще одне підтвердження того, що у нас з Протасовим усе гаразд і все серйозно.

Але чим ближче наближалася до завершення четверта пара, тим мій невроз ставав сильніше. Незабаром відбудеться зустріч з Ігорем. Він попередив сьогодні, що підхопить мене після 3. Каже, якийсь сюрприз приготував.

Ох, хоч би мій сюрприз так само був власним. Сподіваюся, що не розчарую його та звістка про дитину для нього все ще буде радісною.

Відтягувати більше не можна. Завтра новий візит у гінеколога. Я маю прийти з відповіддю. Знаю, що відповідь буде однозначною – народжуватиму. От тільки сама я це казатиму чи ні – не зрозуміло. Не знаю, як саме повідомити про це чоловікові. Чи повірить Ігор тому, що я зараз зраділа вагітності? Я не впевнена. Але не минає в грудях відчуття, що сьогодні в нас все зміниться. Можливо навіть не в кращий бік.

Виходячи з аудиторії, розумію, що в мене темніє перед очима. Попрошу Настю провадити мене до вбиральні. Тільки б не знепритомніти.

Крижана вода біжить по руках, повільно приводить мене до тями. Пелену з очей поступово зникає. Світ знову яскравий. Торкаюся холодною долонею чола, потім потилицю. Треба припинити так нервувати.