Шаграй Наталія - Відьми, жерці та інші неприємності, Шаграй Наталія

Глава 27

Я опинилася серед поля…не такого, як бачила проїжджаючи дорогою. О, ні! Це було невеличке з якимось трохи незвичним збіжжям. Поряд був ліс й пахнуло так…чистотою, свіжістю, зеленню, втомленою сонцем землею. Довкола поля ходила жінка…і я завмерла оглядаючи її вбрання…зі шкур.

   Ошаліло закліпала очима й для надійності навіть потерла очі руками, нічого не змінилося, жінка впевнено обходила поле і, схоже, що вона виконувала якийсь обряд. Її рухи були плавні, здавалося, що вона просто перетікає з одного положення в інше. Я спостерігала за нею і я звідкільсь знала, що зараз йшов 7000 рік до нашої ери і я знаходжусь на території держави Аратти.

   Сім тисяч років тому на території сучасної України між Прикарпаттям і Дніпром орії одомашнили коня, винайшли плуга, посіяли жито та пшеницю…

  Раптом картинка замиготіла і я знову побачила поле, тільки цього разу спалене дотла, довкола було побоїще. Жінка знову стояла біля поля…І так повторювалося знову і знову, спочатку розквіт, потім руйнування. На цю землю йшли за здобиччю та полоненими, змінювалися лише епохи.

   Після трипільців прийшли кімерійці, але жінка вперто продовжувала виконувати обряди. Я бачила її в різних іпостасях, але суть її була одна. Обряди ставали складніші, жерці ненаситніші…

   До мене якось все ж дійшло, що я стою там де й стояла в реальності, а час проносить повз мене. Й з маленького поселення на моїх очах виросло місто. Час, що химерно мазав день і ніч, закинув мене у нову реальність. Ольвія – велична і прекрасна. Місто розвивалося: землеробство, рибальство, скотарство, виноградарство різні види ремісництва. Оточена міцним кам’яним муром, з кам’яними будинками, величними храмами, вулицями та площами. У своєму розквіті населення міста було майже 25 тисяч осіб. Досить солідно, як на той час. Настав час скіфів…й в їхньому суспільстві жрецька група була досить впливова.

 Але під палючим сонцем та пронизливим вітром, то було не головне. Головна драма розігрувалася перед моїми очима. Трагедія створена брехнею та безмежною владою. Зі щемом та давньою гіркотою я спостерігала за нею. Такою…закоханою. Її обранець молодий, проте напрочуд перспективний майстер по дереву. Спочатку її привабив його талант, але чим більше вона спостерігала за ним, тим більше потрапляла у тенета кохання… Проте, її жадав жрець…І відмов він не розумів…Він шукав способи знищити хлопця й знайшов.

  Люди бояться невідомого. Бо воно непередбачуване, неочікуване, від нього незрозуміло чого чекати та неясно, як воно потім обернеться для самої людини. І до народження близнюків теж було різне ставлення. Для якихось народів народження близнюків визнавали дітьми божества. Щоправда, це не дарувало дітям щасливої долі, бо цих дітей могли й в жертву принести. А десь вважали, що коли народжуються близнюки, то вони прокляті, бо  один з близнюків краде душу в іншого.  Й коли у цариці народилися близнюки, то вона приховала народження одного маля і віддана служниця виростила те хлоп’я, як свого сина. Цю інформацію добув жрець.

  Юний цар був напрочуд хворобливий. І енареї - скіфський жінкоподібний гадатель, належав до найекзотичнішої групи скіфських жерців. Енареї носили жіночі плаття, мали жіночі звички та розмовляли, як жінки. Свої здібності вони отримували у спадок й мали значний вплив у скіфському суспільстві. Їх боялися. Їхні слова мали вплив на життя кожного у прямому значенні слова. Ці люди віщували, що буде далі з твоїм життям. Ці люди могли визнати будь-яку людину винною і ту людину могли стратити. Й такий енареї звинуватив її коханого в тому, що це він відбирає душу у царя. За вигаданими звинуваченнями хлопця стратили.

   Вона спізнилася. Те горе та люта несправедливість її зламали. Вона, та що була сильною, та що віками приходила в цей світ, здалася. Байдужість затопила її. Вона перестала дивуватися, непокоїтися, дратуватися й співчувати. Без емоцій, без жалю, без переживань.  Їй було все одно.     

 З холодною байдужістю й диявольською вигадливістю вона знищила жерця…його смерть була істинно жахлива. Наступна страшна кара чекала енареї. Ворожбит допустив помилку - його пророцтво не збулося…Юного віщуна зв’язавши за руки та ноги вкинули у купу з хмизом, якою був завантажений віз запряжений биками, й перед тим, як хмиз мали підпалити в ту купу кинули змій. Хмиз горів, злякані воли неслися геть…В цього ворожбита дітей не було, але якщо вони б були, то і його синів би стратили. Я відчувала той запах, мені стало дурно від тієї жорстокості й мене знову викинуло.

   Після скіфів прийшли сармати…Й знову перед очима промайнуло життя. В цей час у жерців була велика влада…і маючи неосяжну владу, те випробування владою вони не витримували. Можливість віддавати накази та керувати іншими дурманить голову не гірше п’янкого вина. Захоплена нуртом владопрагнення  не кожна людина може протистояти цій марноті світу. Все у світі є старим, як самий світ: події чи речі, чи суть речей та хід подій. Змінюються лише люди, покоління за поколінням.

    Час, сипався, як той пісок. Вона приходила знову і знову й завжди одна. Порожніми очима вона дивилася на війни, що спалахували за цю землю.  В яку б обгортку не загортали слова, проте чужа територія та ресурси, це майже завжди те, за  що держави ворогують.

  Але після знищення всього, люди вперто підіймалися і йшли далі. Цю землю спалювали,  грабували, ґвалтували, гонили людей у рабство, збирали з неї данину полюддям. Проте, на ній знову і знову уперто відроджувалося життя.

  Щоб жити далі потрібно мати колосальну волю та майже нестерпну жагу до життя. І та незламна сила духу вражає. Знову сіялося, знову будувалося, знову народжувалося нове життя. І вперше за століття байдужості у ній щось здригнулося…я бачила усі ті зміни, бачила, як магія повільно оживає, якщо так можна сказати про магію. Та магія ластилася, немов кошеня. Я її так і бачила, маленьким, грайливим кошенятком. І чи не вперше та бісова магія не викликала в мені заперечень, чи не вперше я на неї перестала дивитися, як на ворога, наче це просто якісь здібності. Як ото на якийсь цифровий талант чи просторовий, або фізичний чи особистісний, або вербально-лінгвістичний чи міжособистісний, або ж як талант навколишнього середовища. І, як тільки я це прийняла мене знову викинуло до схибленого дідугана.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍