Тимур Іванович Литовченко - Шалені шахи

— коронний гетьман табору уважно придивився до прибулого й, не приховуючи здивування, вимовив: — То це, здається, його самозвана величність — цар Наливай власною персоною?! Звідки ж ви тут узялися, ваше самозванство?..

— Облиште, пане Жолкевський, ви ж прекрасно знаєте, що я і в думках не мав на польський трон претендувати...

— Не знаю і знати не хочу! — відрізав коронний гетьман і грізно обернувся до бранців, та Наливайко заговорив якомога більш проникливо:

— Не гнівися на моїх побратимів, вони лише намагалися врятувати свого проводиря.

— Тоді чого ж тебе сюди принесло?! — поцікавився пан Жолкевський.

Матвій Шаула роздратовано пахкнув коротенькою люлькою.

— Я примчався благати тебе, пане Жолкевський, щоб ти припинив побоїще! Там же беззбройних убивають!!! Там таке коїться, що!..

Вільний отаман витягнув з піхов шаблю й поклав до ніг коронного гетьмана табору зі словами:

— Ось, пане Жолкевський, дивіться: віддаюся добровільно в руки вашої милості — лише зупиніть криваве побоїще!..

Полководець глибоко зітхнув і засмучено мовив:

— На жаль, я не маю сил щось вдіяти! Своєю завзятістю й непокорою, своїми богопротивними витівками ви викликали лютий гнів шляхетного панства. Тепер гнів цей повинен насититися холопською кров'ю, інакше його не вгамувати. Що ж стосується твоєї самозваної величності... Сам розумієш, Северине, відпустити тебе я тепер ніяк не можу. Хоча добровільну здачу в полон урахую й виявлю милість, забезпечу тобі та твоїм полоненим товаришам охорону.

Пан Жолкевський обернувся, різко мотнувши головою убік Наливайка, й наказав своїй охороні:

— Взяти його, зв'язати, очей не спускати! Стерегти уважніше від інших... і навіть уважніше від он того однорукого! Ці два бранці найважливіші.

Матвій Шаула роздратовано пихкнув люлькою і процідив крізь зуби:

— Даремно!!! Все це даремно!!!

* * *

Того травневого ранку в зруйнованому під час облоги Солоницькому таборі шляхта безжально порубала не тільки безліч повстанців, але й беззахисних жінок, дітей, старих. Дехто потонув у болоті, рятуючись від переслідувачів. Живими залишилися тільки ті, хто сховався під возами або перебував у далеких куточках табірного простору.

Пан Жолкевський виявився неспроможним зупинити цей спалах сліпої люті. Його скарга Сигізмунду ІІІ Вазі на недостойну жорстокість шляхти залишилася без уваги.

Що ж до козаків під проводом Криштофа Кремпського, що вирвалися зі справжнісінького пекла вже після початку артобстрілу, то за два дні переходу від Солоницького урочища вони зустрілися із запорожцями, яких Каспар Підвисоцький вів на допомогу наливайківцям. Довідавшись, що виручати більше нікого, вони разом повернулися на Запорозьку Січ.

Так завершилося героїчне повстання під проводом Северина Наливайка... Поки що доля його проводиря залишалася невизначеною.

Глава 15
Страта
Уяздовський замок, Варшава, 9 серпня 1596 року

— Прошу, ваша високосте!

Скрипнули товстелезні дубові двері, ледь відкрився прохід, уперед відразу прослизнув смолоскипник, щоб освітити дорогу високошляхетній відвідувачці. Окрім трьох охоронців, її супроводжував особисто начальник замкової охорони, готовий у будь–який момент прийти на допомогу особі королівської крові. Анна ступала повільно, уважно вибираючи місце на нерівній кам'яній підлозі, куди можна було поставити ногу без ризику посковзнутися.

Подейкують, що князь Острозький спочатку пропонував розмістити бранців у підвалах свого тутешнього замку, дотепер недобудованого. Але, ясна річ, нерозумно було розраховувати, що сейм погодиться на це: адже головний підбурювач голоти колись служив у пана Костянтина Василя сотником надвірної корогви. Усі розуміли, що князь Острозький — безумовно, людина спритна, і якщо його послухати, то обставини цілком можуть скластися найсприятливішим чином для втечі Наливайка з–під найсуворішої охорони. Тому від душі повеселившись над пропозицією старого пройдисвіта, сейм дружно вирішив ув'язнити мерзенних убивць в Уяздовському замку: так надійніше!

Або такий анекдотичний випадок. Говорять, нібито в перші ж дні після арешту цей мерзотник Наливайко написав листа самому імператорові Рудольфу ІІ, посилаючись на те, нібито останній подарував цьому бунтівникові особистий штандарт і дозволив звертатися по допомогу в будь–який скрутний час. Ясна річ, імператор висловив із цього приводу цілком зрозумілий подив, однак дивує інше: сам по собі факт звернення до Рудольфа ІІ. Схоже, цей Наливайко ціни собі не складе!.. А найбільш незвичайним є факт відповіді на подібне звернення!!! Пояснення може бути єдиним: Наливайко попросив про послугу людину, у якої багато років служив сотником надвірної корогви — князя Костянтина Василя, а вже той знісся з імператором й одержав від нього негативну відповідь.

От вам і старий князь Острозький... Інтриган невгамовний!

Доки Наливайка не стратили, Анна поспішала подивитися на бранця. Якось вона вже бачила проводиря бунтівників — але тільки мигцем і на віддалі. Відтоді вдову–королеву не полишало якесь неясне відчуття настороженості, про яке не можна було сказати нічого більш певного. Щоб розвіяти усі сумніви, Анна мала побачити його ближче, розглянути уважніше. Тому–то й спускалася тепер сюди, у підвали Уяздовського замку...

— Це тут, ваша високосте. Ми прийшли.

Смолоскипник зупинився перед черговими дверима, цього разу дуже низкими і для додаткової міцності оббитими залізом. Двоє інших охоронців, як і досі, трималися позаду, тоді як начальник замкової охорони обігнув відвідувачку, поштиво вклонився, вставив величезний ключ у замкову шпарину, двічі повернув його. Однак не відкриваючи двері, обернувся до вдови–королеви й якось насторожено спитав:

— Перепрошую, ваша високосте, але чи не передумали ви?..

— Що я мала передумати?

— На бранця дивитися.

— Чого б це? От іще!.. — Анна роздратовано смикнула губами.

— Ну, я не знаю...

Начальник замкової охорони, як і досі, не наважувався глянути королеві в очі, тоді