Георгій Іванович Кублицький - Материками й океанами

підкреслив це. Але ж сніг, звичайний земний сніг, не буває зеленуватим. Зате лід… Так, саме лід і зледенілий сніг, коли їх розглянули і сфотографували через той самий зелений світлофільтр, виявились навдивовижу схожими на речовину марсіанських шапок.

Давши короткий відпочинок очам, Тихов знову припав до телескопа. Зараз, коли біля берегів Балтики весна, у південній півкулі Марса середина лютої зими. Там льодова шапка розповзлась далеко від полюса. У північній півкулі, де тепер розпал літа, від шапки, навпаки, залишилась тільки блідо-зелена плямка з темними краями. Шапка, мабуть, майже вся розтанула. Танула вона дуже швидко; певно, шар її льоду не перевищує кількох сантиметрів. А краї — це, мабуть, потемнілий від води грунт.

Синій світлофільтр, яким Тихов змінив зелений, розмив різкі обриси на поверхні планети. Але зате біля берегів морів виступили раптом вузькі смуги, майже такі ж світлі, як полярні шапки. Вони рухались, змінювали обриси. Хмари? Легкі марсіанські хмари, що проносяться в розрідженій атмосфері…

Залишок ночі астроном, як завжди, присвятив марсіанським морям. Вони займали його над усе. Так, тепер науці вже ясно, що із справжніми морями вони мають мало спільного. Це моря без води. Або її там дуже мало. Марс взагалі бідний на вологу: після танення його полярних шапок весняні потоки ледве могли б наповнити, скажімо, Ладозьке озеро.

Але якщо марсіанські моря зовсім не моря, то що ж це таке? Швед Арреніус каже: глиниста рідина, в'язкі болота, що набухають навесні. Але однак з морями червонуватої планети відбуваються дуже дивні зміни. Хіба глиниста рідина може змінювати колір залежно від пір року? А моря Марса не тільки темніють, коли настає весна і літо, але й набувають голубувато-зеленуватого відтінку.

Зелений колір — колір життя. З Марса наші зелені ліси також здавались би плямами, які міняють забарвлення, стаючи зеленими влітку…

Тихов глянув на годинникові стрілки, що світились: треба йти. Очі стомлені, точність спостереження знижується.

Астроном вийшов у парк. Яка тиша! Чути далекі гудки. Це в Петрограді. Ще лиш четверта година, а вже зовсім видно: почались білі ночі. Непогано б тепер поснідати. Хліб він доїв звечора, але холодної пшоняної каші ніби трохи залишилось. Кажуть, незабаром мають збільшити пайок.

Зітхнувши, астроном неквапно побрів додому. Добре ще, що закінчились бої. Скільки тривожних днів пережили жителі Пулкова недавно, коли на Петроград ішов Юденич! Довелось вигвинчувати і ховати об'єктиви телескопів. Он на головній вежі досі сліди осколків — на подвір'ї обсерваторії стояли червоні, ворог бив по них із гармат.

Авжеж, важкі часи. І городи астрономам довелось саджати і пішки ходити по хліб глибоким снігом у Петроград. Виголодались, обносились товариші астрономи. Але зробили за цей тривожний, важкий рік, справді, не менше, ніж за будь-який дореволюційний…

* * *

Минула чверть століття.

Член-кореспондент Академії наук СРСР Гаврило Адріанович Тихов готувався до публічної лекції про Марс.

Він жив тепер у місті Алма-Ата. Приїхавши на деякий час у Середню Азію, вчений полюбив її небо і вирішив залишитись у Казахстані. Тут не треба було полювати за Марсом, ловити його крізь прогалини у хмарах і прояснення в тумані, як це частенько доводилося в Пулкові: в ясному небі над Алма-Атою зірки світять яскраво і щедро.

Отже, Тихов готувався до лекції. Тепер він знав про Марс набагато більше, ніж чверть віку тому. В руках астрономів були вже тисячі знімків червонуватої планети. Щоправда, її зображення на фотопластинці виходило не більше 2–3 міліметрів, і розглядали його потім у мікроскоп, але все ж ці знімки допомогли уточнити карту Марса.

У марсіанській атмосфері було знайдено водяну пару, вуглекислий газ, а найголовніше — кисень; щоправда, можливо, тільки тисячні частки тієї кількості, яка є в земній атмосфері.

Нарешті Марсу визначили температуру. Чутливі термоелементи показали, що на його полярних шапках морози досягають 70–80 градусів. Майже так само холодно взимку на переважній частині планети. Зате літнього полудня сонячне проміння, легко проходячи крізь розріджену атмосферу, нагріває марсіанські моря до 10–15 і навіть 30 градусів тепла.

Так, наука краще стала знати Марс. Але над багатьма загадками ще належало думати й думати.

Тихов та інші астрономи не раз спостерігали дивовижну картину — як проходить марсіанська весна. Тільки-но починала танути полярна шапка, канали поблизу неї, доти ледь помітні, темніли, вимальовувались дедалі виразніше й виразніше, як на фотографічній пластинці, опущеній у проявник. Поступово темніла вся половина півкулі, аж до екватора.

Що ж відбувається весною на далекій планеті? Чи, бува, не марсіани, невідомі нам розумні істоти, побудували гігантські канали для зрошення своїх полів водою полярних шапок, які танули?

Астронома Лоуела, який твердив, що це справді так, прозвали навіть «батьком марсіан». Однак і він не міг навести переконливих доказів про існування своїх «дітей»…

Але хоч би яке було походження каналів, їхнє потемніння, а також літнє потемніння морів були доведеним фактом, який вимагав пояснення. І Тихов дав таке пояснення: вздовж каналів і на морях літом з'являється рослинність. Справді, що може перешкодити її розвитку на Марсі? Холод? Але ж у Верхоянську, на земному «полюсі холоду», де ростуть не тільки мох і трави, але навіть ліси, середня річна температура нижча, ніж на марсіанських морях.

Щоправда, ті, хто не згодні з ним і стверджують, що на Марсі нема рослинності, схожої на земну, мають два вагомих докази.

Для того, щоб наші рослини могли жити, їхня зелена речовина — хлорофіл — повинна поглинати частину сонячного проміння. Це може перевірити кожен, скориставшись особливим приладом — спектроскопом. Але хоч скільки вивчали астрономи з допомогою цього приладу марсіанські моря — ніяких ознак так званої головної смуги поглинання хлорофілу не знайшли.

І друге «проти». Земні рослини розсіюють і відбивають невидиме інфрачервоне проміння. А моря Марса цієї властивості не мають.

Значить, твердили противники Тихова, їхній зеленуватий або голубувато-ліловий колір залежить не від рослинності, а від якихось інших причин…

На лекції, яка зібрала сотні слухачів, Тихов навів усі «за» і «проти» своєї гіпотези. Після лекції йому