Малгожата-Кароліна Пекарська - Клас пані Чайки

— Це в тебе нікого не було!

— А ти звідки знаєш? — запитала Єва й швиденько додала: — Не кожен розпатякує відразу все про своє особисте життя. — А тоді відвернулася від Каськи й кинула: — І взагалі заспокойся й перестань без кінця жити вигадками.

— Краще вчися! — не змовчала й Кінга. — Бо до кінця життя залишишся тупою!

— І тоді тобі навіть великі цицьки не допоможуть, — зареготав Чорний Міхал.

— Що трапилося? — запитала класна керівничка Каську, коли та після довгих умовлянь нарешті відчинила двері кабінки в туалеті.

— Бо я… бо вони… бо… — і дівчина, ридаючи, кинулася пані Чайці на шию.

Учителька знерухоміла, але погладила Каську по голові, намагаючись її заспокоїти. Проте все марно, Каська не переставала схлипувати й безладно розповідала про Олека, про свою постійну самотність, про те, що «інші дівчата мають хлопців, а я… а в мене…»

Цього пані Чайка від Каськи не сподівалася. Та й хто б подумав, що дівчина, яка від першого класу в гімназії вдавала таку дорослу, виявиться в третьому такою дитинною.

Тим часом у III-А всі обговорювали Касьчину поведінку. Каміла в розмову не втручалася, може, тому, що постійно ловила Войтекові погляди, які той кидав крадькома. Хлопець сидів біля вікна, з якого було видно знайому спортивну постать Олека, котрий проходжувався біля гімназії.

Каміла й Войтек, удаючи, немов не помічають одне одного, спостерігали, що відбувається на вулиці. Вони розуміли, що невдовзі закінчаться уроки й Каська муситиме вийти зі школи. І тоді доведеться зустрітися з тим, хто вже довгенько нервово походжав туди-сюди перед ворітьми їхньої гімназії. Олек був вочевидь роздраконений, бо вже добрих десять хвилин люто стусав каменюку.

— Каміло! Те, що ти написала в контрольній, це якийсь жарт? — поцікавилася Міледі, повертаючи їй роботу з англійської мови. — У тебе ніколи не було проблем. Що трапилося? — і вона пильно глянула на дівчину.

Каміла підвелася й мовчки взяла свою контрольну, під якою стояла невблаганна одиниця. А Міледі незворушно продовжувала:

— Треба було написати запропонований текст у майбутньому часі! Future! А що ти зробила? На минулий потягнуло? Я розумію, що ти все виконала без помилок, але із завданням ти не впоралася. Воно полягало в тому, щоб ви засвоїли майбутній час. Я за це не можу поставити більше, ніж незадовільно. Тим паче, що на контрольній я тричі наголошувала, що роботу треба виконати в майбутньому часі, а Мацек дотепно зауважив, що для тексту про космічні кораблі цей час точно краще підходить. Про що ти думала, пишучи контрольну?

— Не знаю, — відповіла Каміла, а Міледі важко зітхнула.

— А хто знає, моя люба? — спитала вчителька.

Каміла знизала плечима. І це так розсердило англійку, що вона підвищила тон.

— Що це за поведінка? Чого це ти плечима стенаєш? Спершу не слухаєш на контрольній, тобто зневажаєш мене, бо я собі тут горло зриваю, пояснюючи всім, що треба зробити, а тепер плечима знизуєш? Усі зрозуміли, у чому полягає завдання. А ти одна з усього класу зробила не те, що треба, і навіть не можеш пояснити чому?

— О Боже, я можу все зараз виправити. Ви ж добре знаєте, що я здатна її написати без помилок. Жодних проблем! У мене не тільки вимова краща, ніж у вас, а й лексичний запас багатший.

Учні завмерли. Міледі теж. За всю її педагогічну практику ніхто ще так з нею не поводився, а вже тим паче її улюблена учениця. Це її геть приголомшило. Але вона швидко оговталася, бо ніколи не втрачала самовладання надовго. Тому негайно відповіла:

— У такому випадку на наступний урок я підготую для тебе спеціальні завдання, — заявила вона, а тоді, відвернувшись спиною до Каміли, пішла до свого столу.

— Ага, і щоденника мені принеси, — кинула вона через плече, мовби знехотя.

Коли Каміла поверталася з гімназії, у її рюкзаку лежав щоденник із зауваженням: «Каміла не лише не слухала пояснень учителя під час контрольної роботи, що спричинилося до отримання незадовільної оцінки, але потому, як я звернула на це її увагу, відповіла по-хамському. У зв’язку із цим прошу батьків прийти до школи, інакше доньку не буде допущено до наступного уроку».

Мама відразу помітила, що з донькою щось не те.

— Каміло! Що трапилося? — спитала вона, коли дівчина мовчки пішла до своєї кімнати й зачинила за собою двері.

— Я отримала зауваження, — тихо сказала Каміла.

— За що?

— Не знаю.

— Як це «не знаю»?

— Сама прочитай, — відповіла донька й показала матері щоденника.

— Якщо я все правильно зрозуміла, ти отримала одиницю з англійської? — здивовано запитала мама. Каміла кивнула. — Дитино! Але ж ми щороку беремо тебе за кордон, щоб ти досконало опанувала мови. Стільки грошей вкладаємо в твоє навчання, а ти оце так віддячуєш? Чому?

— Мамо, я справді не знаю, я замислилася.

— І що, не слухала пояснень учительки?

— Ну, щось таке, — відказала Каміла ледь роздратовано. — Я виконала завдання неправильно. Замість написати текст в майбутньому часі, написала його в минулому.

— А що означає оце: «відповіла по-хамському»? Що ти такого сказала?

— Відкрила їй очі на деякі факти.

— Які факти? — мамин голос не віщував нічого хорошого.

— Що англійську я знаю краще за неї, та й вимова в мене краща…

— Людоньки! Тримайте мене, — вигукнула