Ядвіга Жилінська - Жриці, амазонки та чарівниці

Як пояснюють знавці древніх цивілізацій, ганьбою був не стільки факт одруження з підданим, скільки те, що у державі не зосталося жодного претендента на трон, який походив би з царського роду. (обратно) 81

«Придбала» у прямому значенні слова: йдеться про відомий епізод із міфів про Геракла, коли йому три роки довелося провести в рабстві у цариці Лідії, Омфали. Оскільки ж на момент народження Геракла його батько був не царем, а вигнанцем, то він тут названий не царевичем, а княжичем.

(обратно) 82

Історію з листом єгипетської цариці ми знаємо винятково з гетитських джерел, тому єгиптологи довго сперечалися, ким була авторка того загадкового листа (у гетитських табличках вона зветься «Дахамунзу» чи «Тахамунзу», що є транслітерацією єгипетського виразу «та хем несу» — царська дружина. В якості кандидаток називалися як Анхесенамон, так її старша сестра Мерітатон і мати Нефертіті. Зрештою, вирішено було, що найбільш імовірна авторка — все-таки Анхесенамон.

Ну а хто ж насправді убив гетитського царевича — так і залишилося загадкою. За принципом «кому вигідно», це міг бути хтось із наступників Тутанхамона, себто або Ейе, або Хоремхеб. Або ж хтось третій.

(обратно) 83

Уважний читач помітить, що шлюбна пропозиція цариці-вдови явно суперечить її раніше висловленому небажанню «одружитися з власним підданим». Мимоволі спадає на думку, що Анхесенамон мала на увазі конкретного підданого, до шлюбу з яким її, врешті, змусили. Себто Ейе.

(обратно) 84

Алашія (Аласія) — Кіпр.

(обратно) 85

«І зробили вони закляттям усе, що в місті, від чоловіка й аж до жінки, від юнака й аж до старого, і аж до вола, і штуки дрібної худоби, і осла, усе знищили вістрям меча». ( Книга Ісуса Навина, 6:21, тут і далі переклад Ів.Огієнка)

(обратно) 86

«І сталося, як покінчив Ізраїль забивати всіх айських мешканців на полі, у пустині, що гнали їх по ній, і попадали вони від вістря меча аж до останнього, то вернувся ввесь Ізраїль до Аю, і перебили його вістрям меча.

І було всіх, що впали того дня, від чоловіка й аж до жінки, дванадцять тисяч, усі айські мешканці.

А Ісус не опускав своєї руки, що витягнув зо списом, аж поки не вчинив закляттям усіх айських мешканців.

Тільки худобу та здобич того міста позабирав собі Ізраїль за словом Господа, що наказав був Ісусові.

І спалив Ісус Ай, і поклав його вічною руїною, пусткою, і так є аж до цього дня.

А айського царя повісив на дереві аж до вечірнього часу. А коли сонце заходило, Ісус наказав, і зняли його трупа з того дерева та й кинули його до входу брами міста. І накидали над ним велику камінну могилу, що стоїть аж до цього дня».

(Книга Ісуса Навина, 8:24-29)

(обратно) 87

Книга Псалмів – 105-106.

(обратно) 88

Пізніший фараон Рамзес І.

(обратно) 89

Починаючи з цього абзацу і аж до кінця підрозділу розповідь переважно ґрунтуючись на фрагментах Геродотової «Історії», в яких описується географія та населення Лівії (Північної Африки). Див. Геродот, «Історія», книга IV «Мельпомена», 168-199. Власні назви у цьому перекладі подаються згідно з українським перекладом згаданої книги. Звідти ж узяті примітки географічного характеру.

(обратно) 90

Соллумська затока, що є кордоном між Лівією та Єгиптом.

(обратно) 91

Можливо, було розташоване на місці теперішнього Бенгазі.

(обратно) 92

«193. За максіями в Лівії живуть завеки. Їхні жінки бувають за візниць на колесницях, коли вони йдуть на війну».

(обратно) 93

На цьому закінчуються витяги з Геродота.

(обратно) 94

Форма «данаї» вжитата тому, що звичні нам «данайці» більше в’яжуться уже з грецьким населенням Еллади.

(обратно) 95

«Книга захоплень» — «Lebor Gabála Érenn», «Leabhar Gabhála na hÉireann», збірник віршованих та прозових оповідань, що розповідає міфологічну версію походження і історії ірландського народу від створення світу до середньовіччя. Записаний у V-IX ст. ірландськими монахами.

(обратно) 96

Вважається, що Страбон згадує Ірландію у V розділі IV книги своєї «Географії», називаючи острів Ієрною. Якщо це справді так, то відгук не вельми похвальний.

«Поблизу Британії є також інші невеликі острови, а ще більший острів Ієрна, розміщений на півночі паралельно Британії, ширина його більша за довжину. Про цей острів я не можу сказати нічого певного, окрім того, що його мешканці ще дикіші за британців, оскільки є канібалами та ненажерами».

(обратно) 97

Неофіційна примітка перекладача. З жалем зізнаюся, що мої власні знання історії Ірландії, — хоч давнішої, хоч новішої, — дуже поверхневі. Тому для порівняння додаю розлогу цитату із книги Джона Маккормака «Історія Ірландії» (український переклад зробили Анатолій Олійник і Тарас Бойко, надрукувало видавництво «Юніверс» у 2006 році.)

Розділ 1. Від язичницьких богів до святих та вчених

За свідченням археологів та істориків, найдавніші мешканці оселилися в Ірландії в період з 7500 до 6500 рр до н.е., в епоху Мезоліту (Середній кам’яний вік). Вони переважно були рибалками і, ймовірно, прийшли з найближчих до Ірландії місцевостей — з Велсу й Шотландії. Залишки їхніх поселень були знайдені по всій країні від Колейрана на півночі до Блеквотера на півдні, в басейні ріки Шеннон та в графстві Лаут.

З приходом неолітичної людини (Новий кам’яний вік, близько 3200 р. до н.е.) розвивається новий тип цивілізації. Великі поховальні кургани в Ньюгранжі та в інших місцях долини Бойн — витвори рук цих людей. Ці дивовижні споруди з’явилися близько 3000 р. до н.е., і таким чином вони передували створенню Стоунхеджа (близько 2000 р. до н.е.) та єгипетських пірамід (близько 2500 р. до н.е.).

Попри високий рівень цивілізації ранніх колоністів Ірландії, вони не залишили жодних письмових свідчень. Наші фрагментарні знання про них будуються на висновках археологів та нотатках римських і грецьких істориків.

Єдине «письмове» свідчення того періоду датується початком нашої ери. Це позначки, викарбувані на каменях, що їх часто встановлювали на могилах видатних осіб. Багато таких знахідок виявили в Ірландії, менше — у Велсі й Шотландії. Ці позначки — букви примітивного алфавіту, що мав назву «огам» (ogham). (Огам містив 25 знаків, вирізьблених на краях каменів, кожен з яких означав певну букву).

Таке письмо було дуже недосконалим і обмеженим, бо давало змогу зафіксувати практично лише ім’я особи, похованої під каменем. (Ключ до прочитання цих написів було знайдено