Умберто Еко - Празький цвинтар [без ілюстрацій]

платити чималенькі штрафи. Тож він багацько заборгував лихварям-євреям і наразі не міг віддати свої борги (ще й тому, що радо тринькав незначні заробітки від своєї антимасонської діяльності). А тому побоювався, що євреї, які досі не завдавали клопоту, відчувши, що на них нападають, за борги упечуть його за ґрати.

Та чи справа була лише у грошах? Таксиль, звісно, негідник, але на певні почуття він таки здатен, наприклад, він дуже міцно прив'язаний до рідні. Тож чоловік трохи співчував євреям, котрі зазнали стількох переслідувань. Казав, що папи захистили євреїв з гетто, хоч і вважаючи їх за другосортних мешканців.

Тими роками у Таксиля від успіху голова пішла обертом: вважаючи себе глашатаєм антимасонської та католицької легітимістської думки[262], він подався у політику. Він балотувався в одну з міськрад Парижа й став конкурувати й полемізувати з таким відомим журналістом, як Дрюмо, який брав участь у жорстокій антисемітській та антимасонській кампанії й мав неабиякий авторитет серед церковників; отож він почав натякати на те, що Таксиль — інтриган; і «натякати» — це, певно, надто м'який вираз.

У 1889-му Таксиль написав памфлета на Дрюмо, не знаючи, як його краще діткнути (адже обидва були противниками масонства), почав називати юдофобію Дрюмо видом психічного розладу. Дійшло навіть до взаємних звинувачень у російських погромах.

Та Дрюмо був чудовим полемістом й у відповідь написав памфлет, у якому висміював одного добродія, котрий обернувся на поборника церкви, обіймаючись з єпископами та кардиналами та приймаючи їхні вітання, але ще кілька років тому писав бридкі та вульгарні речі про папу, попів та монахів, не кажучи вже про Ісуса та Діву Марію. Але це було не найгірше.

Я часто приходив погомоніти до Таксиля на гостину, саме в ту оселю, де колись на першому поверсі розташовувалась «Антиклерикальна бібліотека», й нас нерідко перебивала його дружина, котра приходила сказати щось своєму чоловікові на вушко. Як я зрозумів згодом, чимало невиправних противників церкви ще й досі приходили за цією адресою, аби пошукати у помешканні ревного католика Таксиля антиклерикальну літературу, яку він без ліку наскладав у своєму підвалі, аби з легким серцем знищити її; тож, надзвичайно обачно, він, ніколи не показуючись сам, відправляв до них дружину, продовжуючи отримувати зиск з тої невичерпної жили. Втім, я ніколи не мав ілюзій стосовно щирості його віри, позаяк єдиний світоглядний принцип, що надихав його, — гроші non olet[263].

Ось тільки про цей його принцип знав не я один, але й Дрюмо, який тепер звинувачував марсельця не лише в якихось непевних зв'язках з євреями, але й у тому, що він донині не покаявся у своїх антиклерикальних поглядах. Цього стане для того, щоб вселити у найбільш боязких читачів нашого автора пекучі сумніви.

Треба було відбивати напад.

— Таксилю, — кажу, — я знати не хочу, чому ви особисто не хочете встрявати у боротьбу проти євреїв, але можна ж вивести на сцену когось іншого, хто б узявся за цю справу?

— Мене особисто це не стосується, — відповів він. А потім додав: — Насправді, моїх викриттів уже недостатньо, замало навіть байок, які розповідає нам наша Діана. Ми самі створили читачів, які прагнуть більшого, й, цілком можливо, тепер вони читають мене не тому, що хочуть більше дізнатись про ворогів Святого Хреста, а лише через палку любов до оповідань. Як часом трапляється зі шпигунськими романами, коли читача спонукають до того, щоб він пристав на бік злочинця.

* * *

Так з'явився лікар Жорж Батай.

Таксиль знайшов, чи віднайшов, старого друга-медика з морфлоту, який побачив чимало екзотичних країн, пхаючи носа у різноманітні храми таємних релігійних товариств, але над усе був широко обізнаний з пригодницькими романами штибу творів Луї Буссенара й фантастичних оповідей Луї Жаколіо, як-от «Spiritisme dans le monde» («Спіритизм у світі») чи «Voyage au pays mystérieux» («Подорож загадковими країнами»). Я всіляко підтримував бажання шукати нових сюжетів у світі фантастичної літератури (а з вашого щоденника я дізнався, що ви, надихаючись Сю та Дюма, дотримувалися такої ж думки). Люди читають оповідання про пригоди на воді й на суші, бо вони їм просто до вподоби, згодом легко забуваючи, про що читали, тому коли ти розповідаєш їм щось, узяте з роману, як події, які відбувалися насправді, вони лише якось непевно пригадують, що десь уже про те чули, знаходячи підтвердження своїм переконанням.

Чоловіком, котрого знайшов Таксиль, був Чарлі Гакс. Він захистився на тему пологів за допомогою кесаревого розтину, потім написав кілька розповідей про торговельний флот, але на цьому не зужив свого літературного таланту. Здавалось, він страждає на гострий алкоголізм і, цілком очевидно, не має грошей. З того, що я второпав з його балачок, він збирався написати ґрунтовну працю проти релігії та християнства як «хрестової істерії», та, почувши пропозицію Таксиля, він був готовий списати тисячі сторінок, неславлячи дияволопоклонників на славу й захист церкви.

Пригадую, у 1892-му ми почали, загалом написавши 240 окремих видань, що виходили одне за одним протягом двох з половиною років, створювати monstre[264] твір, який називався «Диявол у XIX столітті», на обкладинці котрого був зображений усміхнений Люцифер, що мав крила, як у кажана, й хвіст, як у дракона; крім того, був і такий підзаголовок — «загадки спіритизму, сатанинське масонство, повне викриття паладизму, чаклунство та гоетія[265] й усі види сучасного сатанізму, окультний магнетизм і медіуми-демоністи, кабала кінця століття, магічні обряди розенкрейцерів, прихована одержимість, передвісники приходу Антихриста» — усе це під авторством загадкового лікаря Батая.

Як і планувалося, у новому творі не розповідалося нічого нового, окрім того, про що вже писали в інших джерелах. Таксиль та Батай зібрали докупи всі твори, які були видані раніше, й зробили з того мішанку з таємних культів, появи демонів, обрядів, від яких у жилах холоне кров, відродження тамплієрських мес з тим самим Бафометом тощо. Навіть ілюстрації було змальовано з інших книжок про окультизм, які були вже писані-переписані одна з одної. Єдині малюнки, які ще ніколи не друкувались, — портрети масонських майстрів, котрі дещо скидалися на листівки, на яких у американських степах зображують злодіїв, котрих треба впізнати й віддати під суд, живими чи мертвими.

* * *

Робота кипіла. Гакс-Батай, добряче нажлуктившись абсенту, переповідав Таксилеві свої викриття, а той, прикрасивши розповідь, записував; Батай опікувався деталями, що стосуються медицини та отруйницького мистецтва, описуючи міста та екзотичні ритуали, свідком яких йому випало бути насправді, тоді як Таксиль прикрашав своїми вигадка ми те, що переповідала