Жозе Сарамаго - Євангелія від Ісуса Христа

не сказав ані «так», ані «ні» — від цієї жінки пахло так, що він утратив спроможність не тільки думати, а й почасти відчувати біль від рани, й тепер, коли він обіймав її однією рукою за плечі й відчував у себе на поясі ще одну руку, яка вочевидь не могла бути його власного рукою, справжня буря вибухнула в його тілі, чи радше збурилися всі його чуття або, точніше буде сказати, одне з них, яке не має стосунку ані до смаку, ані до дотику, ані до нюху, але взяло якусь частинку від кожного з них. Жінка завела його на подвір’я, взяла хвіртку на засув, посадила його на стілець і сказала: Зачекай, я зараз. Увійшла в дім і повернулася з великою глиняною мискою і клаптем білого полотна. Наповнила миску водою, намочила полотно і, ставши навколішки біля ніг Ісуса, підтримуючи долонею лівої руки поранену ногу, ретельно її вимила й очистила від землі, пом’якшивши засохлу кірку, крізь яку потекла разом із кров’ю бридка, на вигляд жовта рідина з гноєм. Жінка сказала: Однією водою тут нічого не зробиш, а Ісус їй відповів: Я прошу тільки, щоб ти забинтувала мені рану і я міг дійти до Назарета… Він уже хотів був додати: А там мати вилікує мене, але прикусив язика, бо йому не хотілося постати перед цією жінкою хлопчиком, який, діставши удар каменюкою, жалібно зойкає і з плачем гукає: Мамо, мамо, в чеканні, коли мати його пожаліє, ніжно подмухає на синець у нього на лобі, заспокійливо доторкнеться до нього пальцями: Не плач, любий синку, скоро загоїться. Звідси до Назарета ще далеко, але якщо ти хочеш негайно йти, то зачекай, я накладу на твою рану масть, сказала жінка і знову пішла до хати, де затрималася трохи надовше, ніж першого разу. Ісус окинув поглядом невеличке подвір’я і з подивом відзначив, як там було охайно й чисто. Він здогадувався, що ця жінка повія, і не тому, що був наділений спроможністю визначати ремесло людини з першого погляду, ще зовсім недавно його власну професію було б не важко вгадати, адже від нього смерділо козами й вівцями, а тепер кожен, хто до нього наблизився б, не мав би найменшого сумніву з тому, що перед ним рибалка, бо від нього ширився тепер інший сморід, не менш бридкий і не менш очевидний щодо свого походження. Від жінки пахло парфумами, проте Ісус, попри свою невинність, не був невігласом, бо часто бачив, як обходяться з козами й вівцями цапи й барани, а тому розумів, що запашне тіло — недостатній доказ для того, щоб вважати жінку повією. Власне кажучи, повія мала б пахнути запахом того чоловіка, якого вона обслуговує, так само як пастух кіз пахне козами, а рибалка рибою, але ж може бути — хто знає? — ці жінки умисне так сильно напахчуються парфумами, щоб заглушити, приховати або й зовсім забути запах того чоловіка, якому вона віддавалася. Жінка вийшла з невеличким горнятком і всміхалася, ніби хтось там у хаті розповів їй веселу історію. Ісус побачив, як вона наближається, проте якщо очі його не обманювали, то йшла вона дуже повільно, як іноді буває з нами уві сні, її туніка майоріла, повторюючи плавне погойдування стегон, а розпущені чорні коси танцювали на плечах, наче колоски під вітром на пшеничному полі. Жодних сумнівів не лишалося: навіть ця туніка була професійним вбранням повії, тіло було тілом танцівниці, а сміх міг належати тільки жінці легковажної поведінки. Розгублений і збентежений, Ісус став шукати в пам’яті якісь фрази з мудрих висловлювань свого знаменитого тезки, Ісуса сина Сирахового, що могли б допомогти йому в цій скруті, й пам’ять його не підвела, прошепотівши йому навіть не на вухо, а десь ізсередини вуха: Утікай від жінки легковажної, щоб не потрапити в її пастку, а потім: Не залишайся довго з танцівницею, щоб вона тебе не обплутала своїми чарами, й нарешті: Не віддавайся повіям, щоб не втратити себе самого і всі свої надбання, і якщо перша небезпека Ісусові справді загрожувала, адже він був чоловік і такий молодий, то останнє з ним ніяк не могло відбутися, адже ми знаємо, що ніяких надбань він ніколи не мав, а отже, і втратити їх не міг, тож він міг не боятися тієї хвилини, коли перед тим як домовитися про ціну, жінка запитає в нього: А скільки ти маєш? Готовий навіть до такого запитання, Ісус тим більше не був захоплений зненацька тоді, коли, поставивши його ногу собі на коліно, жінка змастила рану якоюсь мастю й запитала: Як тебе звуть? Ісус, відповів він і не додав, що він родом із Назарета, бо раніше вже сказав їй, що там живе, так само як і Марія, позаяк було очевидно, що живе вона в Магдалі, називаючи йому своє ім’я, сказала просто «Марія», а не «Марія з Магдали». Зрештою з великою обережністю, проте швидкими і вправними рухами Марія туго обмотала поранену ногу Ісуса чистим шматком полотна, зробивши йому міцну й надійну перев’язку. От і все, сказала вона. Чим я можу тобі віддячити? — запитав Ісус, і тут уперше його очі зустрілися з її очима, блискучі й чорні, наче вуглини, вони, проте, мерехтіли ніжними і хтивими відблисками, що схвилювали хлопця до глибини душі. Жінка відповіла не відразу, вона, у свою чергу, подивилася на нього довгим поглядом, так ніби оцінювала його, намагалася зрозуміти, що він за чоловік, вона відразу зрозуміла, що грошей у цього бідного хлопця немає, й нарешті сказала: Збережи мене у своїй пам’яті, й більше нічого мені не треба. Я ніколи не забуду твоєї доброти, відповів їй Ісус, а тоді, набравшись духу, сказав: Я тебе не забуду, бо, й він усміхнувся жінці, ти дуже гарна. Ти не знав мене тоді, коли моя краса була в самому розквіті. Я бачу твою красу тепер. Її усмішка потьмяніла, згасла: Ти знаєш, хто я, що я роблю, з чого живу? Знаю. Досить було подивитись на мене, і ти тепер усе знаєш. Ні, не знаю. Ти знаєш, що я повія? Це я знаю. Отже, я правду сказала, що ти знаєш про мене все. Ні, я знаю тільки це. Жінка сіла поруч із ним, легенько провела йому долонею по голові, доторкнулася до його губів пучками пальців. Якщо хочеш мені подякувати, залишайся сьогодні зі мною. Я не можу. Чому? Я не маю чим тобі заплатити. Чи й не новина. Не