Юліан Семенов - Прес-центр

на виду, спущусь у бар і подзвоню звідти Максу, він був хорошим хлопцем, трохи обережний, але ж я в нього не грошей прошу, тільки інформацію: як звуть і де живе та нещасна, яку продали в закритий бордель?..

А якщо вона живе в Штатах чи на Папуа, подумав Степанов, я ж не наскребу грошей на квиток, та й невідомо, чи дадуть мені візу, а коли й дадуть, то чекати доведеться не менше як три тижні, тьху, чорт, аби тільки вона жила в Європі, вона ж така маленька, ця нинішня Європа, бо вся прорізана першокласними автострадами, з Рима до Гамбурга можна доїхати за день, а звідси тим паче…

Через годину він поклав до кишені папірець, де було три рядки: «Стенографістка Люсі Лоран, яка втекла з емірату, живе тепер у Марселі, по рю Канеб’єр, у будинку 46. Софі Сфорца, сестра актриси Франчески, вийшла заміж за режисера Руїджі, проживає в Асконі, віа Італія, вілла «Франческа».

60

21.10.83 (16 годин 09 хвилин)

— Але, пане Уфер, це просто неймовірно! — Марі безпорадно сплеснула руками. — Ви працювали з Граціо сім останніх років, ви відповідали за зв’язок його концерну з біржами. Про це написано в довіднику «Хто є хто»! Як же ви нічого про нього не знаєте?! Ви боїтесь розмовляти зі мною? Але я даю вам слово! Я не надрукую нічого з того, що ви мені розповісте, без вашої на те санкції!

— Тоді навіщо вам зі мною розмовляти, коли ви не друкуватимете це? — Уфер знизав плечима і ще більше зіщулився в своєму великому шкіряному кріслі, став схожий на маленького гномика. — Ви ставите запитання, на які важко відповісти, фрейляйн Кровс. Ви питаєте, кому була потрібна смерть Граціо… Невже ви не розумієте, що моя відповідь на ваше запитання означає появу таких ворогів, які мене зітруть на асфальті?

— Отже, ви відповіли мені, що комусь його смерть була бажана, пане Уфер… Якби я не дала вам слова, цього для мене було б досить.

— І для мене, фрейляйн Кровс, теж. Для того щоб притягти вас до суду за дифамацію. І посадити за грати.

— Мені казали, що вас зв’язувала дружба з Граціо, пане Уфер… Невже ви здатні так легко зрадити пам’ять друга?

— Вибирайте слова, фрейляйн Кровс! — Уфер стукнув маленькою долонькою по полірованому столу; запітнілий слід від неї був схожий на відбиток руки первісної людини. — Коли ви вважаєте, що Леопольдо справді вбито, будь ласка, наведіть факти. Тоді, у тому разі якщо факти будуть серйозні, я розмовлятиму з вами. Тоді розмовлятиму, — немов комусь іншому повторив Уфер. — Але доти, поки ви представляєте другу дуже древню професію, яка профітує на чужому горі, я краще мовчатиму.

— Отже, ви вірите в самогубство Граціо?

— Ми повертаємось до старої пісні. Я вже відповів вам на це запитання. Нічого нового додати не можу.

— Гаразд, але ви можете хоча б розповісти про останню зустріч Граціо й Санчеса? Ви ж були, коли вони бачилися востаннє, тільки ви.

— А чому вас цікавлять їхні стосунки? Ви з розвідки?

— Саме тому, що я не з розвідки і дуже… добре знаю Санчеса, вже п’ять років його знаю, мене цікавить це… Не як журналістку навіть, повірте, просто як людину…

Уфер висунув шухляду з стола, вийняв довжелезну пачку сигарет «Мор», довго відкривав її, так само довго прикурював, потім різко спитав:

— Вас цікавить це як людину чи як жінку?

Марі відповіла сумно:

— Як жінку, пане Уфер, ви правильно відчули.

— Я нічого ніколи не відчуваю. Я знаю або не знаю.; Я знав про це і ждав, що ви мені відповісте.

— Як ви могли знати про це? Донесли служби?

— Ні. Мені служби не доносять, я боюся зайвої обізнаності, вона зобов’язує багато до чого, а взамін дає мало, а життя може поламати і оком не змигнеш… Просто я бачив ваші фотографії в домі Санчеса…

— Він вам казав щось про мене?

Уфер раптом усміхнувся, і ця несподівана усмішка змінила його обличчя — воно, виявляється, могло бути живим, а очі сумовитими і зморшка між бровами різкою, злітною.

— Ні, він нічого не казав, хоч, мені здається, хотів сказати щось дуже ніжне…

— Чому ви так думаєте?

— Тому що я починав брокером на біржі і мусив бачити очі всіх своїх конкурентів, а їх більше як триста, мені треба було за одну мить збагнути, чого вони хочуть і що треба тій фірмі, якій я служу. В нього дуже виразні очі, у цього полковника, йому б не військовим бути і не лідером уряду, а літератором чи живописцем… Так от, Санчес дзвонив мені позавчора… І сьогодні теж… Мій апарат прослухується, отже, особливої таємниці я вам не відкриваю… Він просив прилетіти до нього в зв’язку з тим, що відбувається на біржі… Ви ж читаєте бюлетені вашого Прес— центру і тому знаєте: почалася гра проти Гаривасу…

— Але хто?! Хто грає?!

— Хто? Хто грає? — повторив Уфер. — Скажіть мені, фрейляйн Кровс, хто грає проти Санчеса?! Я заплачу вам хороший гонорар, бо зрозумію, як мені треба поводитись у цій колотнечі. Я не знаю! Мене поки що не перекупили… Я не лідер, не Граціо, не Санчес, не Рокфеллер… Я просто компетентний спеціаліст і чітко виконую вказівки тих, з ким підписав контракт. Коли б ви сказали мені, що маєте намір — у серйозному, звичайно, органі преси — звинуватити того й того у тому й тому, коли б почався скандал і я дістав реальну можливість продумати свої ходи хоча б за тиждень наперед, я міг би ввійти з вами в тимчасовий альянс, бо це допоможе мені запропонувати свої послуги серйозному клієнту, який подібно до Леопольдо зуміє гарантувати мені достаток… А з чим ви прийшли до мене? Я погодився на розмову лише тому, що ви дочка Верньє, який знає все, але нікому про це своє знання не говорить. Я погодився на зустріч тому, що вас любить Санчес. І, нарешті, ви були першою, хто відкинув офіційну версію загибелі Леопольдо. Я ждав від вас інформації. Ви мені її не дали, ви зажадали інформації від мене… Фрейляйн Кровс, я біржовий ділер, я все роблю на грунті взаємності, вивіряючи цінність одержаного кон’юнктурою сьогоднішнього дня… Я живу за принципом: бог дасть день, бог дасть їжу. Не лайте мене за цинізм, але я не хочу брехати вам…

— Пане Уфер, — стомлено сказала Марі, — вам дзвонили, погрожуючи? На це запитання ви можете мені відповісти?

— В моєму