Пола Маклейн - Леді Африка

— Ти говориш, як Карен.

— Невже?

Він дивно на мене глянув.

— Це має означати, що ти говориш, як Фінч Гаттон, так?

— Що?

Я зустрілася з ним поглядом.

— На що ти натякаєш?

— Ні на що, — сухо сказав він і, як завжди в таких випадках, швидко вийшов.

Зрештою заради збереження миру я погодилась. На першому ретельно продуманому обіді ліворуч від мене сидів принц Генрі, а в дальньому кінці столу — Едуард VIII, тобто Едуард Альберт Крістіан Джордж Ендрю Патрік Девід, жвавий спадкоємець престолу. Неофіційно його звали Девідом, а його брата Генрі, герцога Глостерського, — Гаррі, й вони обидва були зацікавлені в тому, щоб розмова була приємною.

— Я бачив вас минулого року в Лестерширі під час полювання на лисиць, — сказав мені Гаррі поверх тарілки з охолодженим лимонним супом.

Він мав на увазі той час, коли ми відвідували матір Менсфілда в «Свіфтсдені» — хоча тоді нас формально не відрекомендували. Гаррі був вищим за свого брата Девіда, більш чорнявим і не таким симпатичним.

— У вас дивовижний вигляд на коні, особливо в штанах. Думаю, всім жінкам потрібно їх носити.

— Коко Шанель знепритомніла б, якби почула ваші слова, — підхопила дуже змучена леді Ґріґ з-за його ліктя. Гаррі її проігнорував.

— Ви тоді мало не зчинили бунт у Мелтоні, — провадив він. — Це моя улюблена частина спектаклю.

Я не могла не усміхнутися:

— Так, здається, поважні лестерширдці ніколи не бачили жінки на коні.

— Приємно бачити шокованими цих снобів. Але вони одразу припинили балачки, щойно побачили, як ви хвацько перестрибуєте паркани. Гарна жінка, яка знає, що робить, може переконати кого завгодно.

Я, сміючись, подякувала йому, а леді Ґріґ ще дужче витягнула шию в бік принца. Вона була поважною дружиною нашого губернатора, і при цьому в присутності особи з королівської родини завмирала при кожному слові, сказаному ним чи мною. Мені здавалося, вона подумала, що принц зі мною фліртує. Цілком можливо, що так і було.

— Якщо вам вдасться вирватися з сафарі, приїздіть подивитися на наших коней у Елбурґоні, — запропонувала я. — У нас кращі чистокровні в окрузі.

— Звучить вражаюче.

Під його темно-коричневими вусами промайнула легка усмішка. Сірі очі пронизували мене поглядом.

— Якби це залежало від мене, ми б взагалі не їхали на полювання. Але Девід хоче спіймати лева. Я б краще піднявся верхи на найвищий пагорб та подивився б навколо.

— То так і зробіть, — сказала я. — Хто може зупинити вас?

— Ви справді так вважаєте? Але тут вирішую не я. Щиро кажучи, я тут з вимог етикету.

— Але ж ви принц.

— Мене не беруть до уваги, — він усміхнувся. — І, насправді, мені з цим пощастило. Бідолашний Девід потрапив у справжню пастку.

— Ну що ж, навіть якщо вам не подобається полювання, ви знайшли чудового провідника.

— Фінча Гаттона. Так. Він здається непоганим хлопцем.

— Він найкращий у цій справі.

Я глянула туди, де поряд із принцом Девідом сидів Деніс. Обидва були оточені шанувальниками. Як і підозрювала Карен, її не запросили. Денісові, певно, буде непереливки, коли він врешті повернеться до «Мбоґані», хоча це буде хтозна-коли. Він так ретельно займався підготовкою до сафарі, що я кілька місяців не бачила його навіть мигцем.

Ми з Денісом зараз перебували в підвішеному стані — кожен по-своєму. Поза всякими сумнівами, після цього сафарі його життя не залишиться таким, як раніше. Його час і особистий простір, які він так високо цінує, поглине популярність. І я знала, що якась частина Деніса цього боялася — найчистіша частина, яка хотіла жити просто й за своїми власними правилами. Я дуже його розуміла. Невдовзі мій живіт стане зовсім круглим, а груди напружаться й набухнуть. Спочатку зміниться моє тіло, а потім і все інше. Я досі любила Менсфілда, але водночас почувалася так, ніби сіла в потяг, який спочатку рухався в одному напрямку, а тепер повернув у протилежному, й змінити вже нічого не можна. Я була у відчаї.

Струнний квартет пристрасно заграв Шуберта.

— Скажіть, Гаррі, ви танцюєте? — запитала я.

— Як ведмідь.

— Чудово, — відповіла я. — Тоді залиште мені один танець.

Наступного тижня за моїм запрошенням до «Мелели» прибули Девід та Гаррі, щоб поїздити нашим тренувальним майданчиком. Однак це зовсім не було схоже на перегони.

Девід мав атлетичну статуру, але виявився не надто вправним вершником. Він сів на Кембріана, а Гаррі — на Клеменсі, й кілометр, поки брати йшли пліч-о-пліч, їх вітав цілий почет. Кембріан був набагато швидшим скакуном; насправді до цього дня він був непереможним.

— Дуже мило з вашого боку не признаватися, наскільки жахливо я їжджу, — сказав Девід, коли ми поверталися до обори. Його блакитні очі чарівно сяяли.

Уздовж огорожі стояли жінки, яким дозволили споглядати це видовище; кожна, мабуть, готова була на вбивство й рада віддати свої трусики, щоб лишень на мить привернути до себе увагу принца.

— Ви чудово трималися, — розсміялась я. — Ну, і жеребець також.

— А оце що за кінь? — запитав він, коли ми підійшли до Посланця. — Дуже гарний.

— У нього незвичайна історія, але він потроху приходить до норми. Хочете побачити, як він скаче?

— Не відмовлюся.

Я попросила одного з конюхів приготувати для мене Посланця — думаючи не лише про те, що він справить на принца чудове враження, але й бажаючи скористатися можливістю показати Менсфілду, що я можу їздити на наших конях так само, як і раніше. Ймовірно, це було впертістю, але я сподівалася легко виправдатися тим, що Девід наполягав, щоб йому показали Посланця у всій красі.

Коли день нарешті скінчився і весь почет принців поїхав, Менсфілд відразу виказав мені, скільки болю я йому завдала.

— Ти не хочеш появи нашої дитини, Берил, і до того ж ставиш мене в незручне становище. Ці двоє — відомі гульвіси, й устигли скористатися нагодою пофліртувати з тобою.

— Не мели дурниць. Я просто намагалася бути приязною, і всі знають, що я одружена.

— Раніше шлюб не надто заважав тобі.

Його слова були, мов ляпас.

— Якщо ти гніваєшся через коня, то скажи прямо, а не дорікай минулим.

— Ти зробила це навмисно і зовсім не подумала про те, що цим самим провокуєш плітки.

— Ти перебільшуєш.