Ольга Іваненко - Академія трьох стихій , Ольга Іваненко

- Без питань, - посміхнулася русалка. - Він і без цього досить поступливий.

У будиночку для хлопчиків першокурсників нашого факультету було занадто тихо. Адже всі вирушили на заняття з практичної магії до декана водного факультету.

Варто було нам увійти, як поруч опинився Ріхард.

- Ви загубилися? - він невдоволено зміряв нас поглядом. - Уроки вже почалися. Чи не час прогулюватися. Більш того, в чужих будинках.

- Нам треба до кімнати Райана, - я постаралася поводитися невимушено. - Він дещо зберігає для мене. Можна забрати?

- Що саме? - здається, хлопець не вірив нашим словам.

- Кільце, - сказала я перше, що спало на думку. - Ще до всіх цих подій я його втратила, а він знайшов та забрав собі. А я обіцяла його Тіффані. Ось і хочу скоріше виконати обіцянку. Пропустиш?

Ріхард деякий час обмірковував мої слова, а потім кивнув, пропускаючи нас всередину.

- Тільки, чи не переверніть там все верх дном! - крикнув він нам услід.

Кімната Райана була в кутку. В якомусь сенсі, це було дуже зручно. Менше людей проходило повз.

Ми увійшли з Тіффані всередину й не до кінця прикрили двері, щоб Ріхард нічого не запідозрив.

Розділивши умовно кімнату, ми стали нишпорити по всіх полках, поки не натрапили на невеликий тканинний мішечок. Всередині якого було ще кілька десятків кілець та записка.

- Якщо чорне - страж поруч, - прочитала я. - Ну, так і є. А ще воно буває гарячим, але це, мабуть, Райан не розповідав.

- Тільки, сумніваюся, що цього вистачить, як доказ їхньої причетності, - задумалась Тіффані.

Я кивнула, сфотографувала мішечок з кільцями. А потім полізла в свій рюкзак, звідки дістала фломастери та почала замальовувати камені чорним.

- Треба простежити, що вони будуть робити, коли побачать такі камінчики, - сказала я й повернула все на свої місця.

- І скільки нам доведеться відсиджуватися тут? - невдоволено хмикнула Тіффані.

- Тут буду я, а ти підеш стежити за входом, - я вийшла з кімнати. - Як щось станеться, зв'яжемося.

Тіффані задумалася, а потім кивнула.

Ми попрощалися з Ріхардом та вирушили по своїх постах.

Я вибрала собі місце недалеко від входу в будиночок хлопчиків. Тут була зона відпочинку з великим навісом, під яким стояли столи для гри в теніс та лавочки.

Я сіла зручніше, й почала чекати, час від часу заглядаючи в телефон.

Прийшов час обіду й студенти поверталися до своїх домівок. Ось з'явився і Ферус. Він знову йшов з хлопцем, якого впізнала Тіффані. Вони сперечалися про щось своє та разом увійшли в будиночок.

Як хотілося піти за ними та дізнатися, що відбувається в кімнаті, але я могла лише спостерігати за ними через вікно Райана й чекати, коли вони вийдуть.

На подив, вони занадто швидко вийшли та поквапилися покинути факультет.

Акуратно, сподіваючись не привернути до себе уваги, я вирушила за ними, набираючи по шляху номер Тіффані.

- Вони були в кімнаті, а тепер поспішають кудись, - прошепотіла я, як на іншому кінці піднялася трубка. - Приготуйтеся там.

- Зрозуміла, - голос русалки помітно пожвавився. - Хто б не прийшов, ми влаштуємо йому теплий прийом. Саймон сказав, що можна застосувати трохи магії у ставленні до порушників порядку. Тож, ми не будемо панькатися. Шкода, ти заклинань не знаєш. Якщо щось піде не так, атакуй, як можеш.

- Звичайно, любо, - відповіла я в трубку. - Вражена твоєю турботою.

- Не варто подяк, - відповіла Тіффані та відключилася.

А я продовжила слідувати за хлопцями.

Ті незабаром зупинилися, про щось шепочучи, а потім розділилися в різні боки та продовжили маршрут кожен у своєму напрямку. Цього ще не вистачало.

Я швидко стала міркувати за ким бігти. Якщо вони не намагалися цілеспрямовано мене збити з пантелику, то незнайомий хлопець відправився до входу в межисвіт. Але, куди побіг Ферус?

Сподіваючись, що я правильно все розрахувала, я пішла за першокурсником.