Джонатан Страуд - Череп, що шепоче, Джонатан Страуд
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— По-чоловічому?! — пирхнув Кіпс. — Краще скажіть, як дві школярки, що не поділили помаду! Було б послухати ваш вереск!
— Цить, — обірвав його Джоплін. — Нам вистачає роботи. — Він здригнувся, його обличчям пробігла тривога, наче хтось зненацька насварився на нього. — Так, так, я знаю. Зроблю все, що можу...
— Пане Джопліне! — вигукнула я. — Дивитись у дзеркало — це самогубство! Там немає ніяких чудес! Прочитайте «Сповідь Мері Дьюлак» і зрозумієте, про що я кажу! Вілберфорс упав мертвий, коли...
— О, ви теж читали її? — на мить обличчям Джопліна промайнуло зацікавлення. — Невже вам пощастило знайти копію? Чудово! Розкажіть мені, як це вдалося вам! Звичайно ж, я читав «Сповідь». Хто, по-вашому, викрав її з бібліотеки в Чертсі? Ось вона, в мене на столі. Цікава річ, та папери Бікерстафа, які так ласкаво приніс мені Кабінс, — іще більший скарб. — Він махнув рукою в бік дзеркала. — Без них я не зміг би правильно встановити дзеркало!
Я щосили розтягала шнур. Вузли здирали з моїх рук шкіру. Праворуч від мене, відчувала я, Кіпс намагався робити те саме.
— Ви ж казали, що це середньовічна італійська говірка! — зауважила я.
Джоплін самовдоволено посміхнувся:
— Атож. І я вільно розмовляю нею. Цікаво було спостерігати, як Джордж ламав над цими паперами голову, поки я спокійненько переписував їх.
Джордж спробував копнути Джопліна ногою, та не влучив.
— Ви зрадник! Я ж вірив вам!
Архіваріус захихотів і поблажливо поплескав Джорджа по плечу:
— Раджу вам завжди тримати козирі при собі, друже. Вчіться зберігати таємницю! Що ж до вас, панно Карлайл, то я добре знаю про ризик, пов’язаний із цим дзеркалом. Саме тому наш любий приятель Джордж зараз подивиться туди для мене.
Говорячи це, Джоплін обернувся до залізного кола в центрі кімнати, в якому скупчились сім духів. Своєю жердиною він стяг із дзеркала носовичок.
— Джордже! — вигукнула я. — Не дивися!
З місця, де я стояла, мені майже не було видно дзеркала. Я бачила лише його задній — необроблений — бік і раму з кісток. Проте дзижчання відразу подужчало, а сім духів у колі відсахнулись, немовби з переляку. Привид Бікерстафа виріс ще більше. Я відчувала його жагу, чула його гіпнотичний голос у своїй голові:
— Дивися... Дивися...
Саме цього Бікерстаф найбільше бажав за життя. Саме цього — через Джопліна — він бажав і тепер, по смерті.
Джордж міцно заплющив очі.
Джоплін біля підставки поводився надзвичайно обережно. Опустивши зі страху плечі і зблідлій з нетерпіння, він промовив:
— Розплющіть очі, пане Кабінсе! Ви ж знаєте, чого вам хочеться!
І Джордж це справді знав. Тій частині його душі, яка кілька днів тому потрапила під чари дзеркала, відчайдушно цього хотілось. Я бачила, як він труситься, змагаючись із самим собою. Ось він закусив губу, відвернувся...
Я вигукнула на весь голос:
— Не звертай на нього уваги, Джордже!
— Дивися... Дивися...
— Пане Кабінсе! — Джоплін уже тримав напоготові записник, щоб нотувати Джорджеві слова, й нетерпляче стукав себе по щелепі. Він був роздратований: з-під машкари шаленця в нього досі визирав метушливий учений, зацікавлений в успішному експерименті. З таким самим інтересом він спостерігав би за поведінкою садових мушок чи шлюбними ігрищами черв’яків. — Пане Кабінсе! Робіть, що я наказую! Інакше... — Я відчула, як від привида в колі полинула хвиля люті: Джоплін знову здригнувся й кивнув. — Інакше, — хрипко сказав він, — я зараз візьму цей кинджал і переріжу горлянки вашим приятелям.
У катакомбах запала тиша.
— О-о! — долинув з коридору голос черепа. — Чудовий вибір! Будь-що я у виграші...
Джордж випростав спину.
— Гаразд, — сказав він. — Гаразд, я зроблю це.
— Ні, Джордже! — заперечила я. — Нізащо!
— Ну, на хвилинку можна й зазирнути, — обізвався Кіпс.
— Не вір йому! — наполягала я. — Він шахрує!
— Шахрую? — Джоплін пильно оглядав вістря свого кинджала. — Бідолаха Джек Карвер, напевно, вважав так само...
— Не вийде, Люсі, — понуро відповів Джордж. Його недуга ніби повернулась, а в голосі було чути кволість. — Я нічого не можу вдіяти. Я зазирну туди. Дзеркало вабить мене, і я не можу йому опиратись.
Він розплющив очі — і, схиливши голову, дивився собі на груди.
— Ні! — я смикнула свій стілець так, що він разом з Кіпсом поїхав по брудній підлозі. Сльози залили мої очі. — Якщо ти зробиш це, Джордже Кабінсе, то я не знаю, що я зроблю з тобою!
— Усе гаразд, Люсі, — відповів Джордж із сумною усмішкою. — Я сам заварив цю кашу. Врешті-решт, це саме те, про що я завжди хотів дізнатись. Хотів розкрити таємниці, які не були під силу нікому...
— Чудово сказано! — підхопив Джоплін. — Я пишаюсь вами, мій юний друже. Я готовий записувати ваші слова. Годі думати! Говоріть швидко й виразно! Перекажіть усе, що ви побачите!
Ще одне відлуння минулого. Слова Бікерстафа, звернені до Вілберфорса сто тридцять років тому. І зараз їх вимовляє майже та сама особа. Хтозна, скільки в ній тепер від Бікерстафа, а скільки від Джопліна?
— Будь ласка, Джордже...
Кіпс застогнав:
— Вона каже правду, Кабінсе! Годі потурати примхам божевільного!
Джоплін тупнув ногою:
— Замовкніть, будь ласка!
— Люсі... — несподівано сказав Джордж. — Я знаю, що був слабким, що помилявся. Мені дуже шкода. Перекажи це Локвудові, гаразд?
Він підняв голову й поглянув у дзеркало.
— Джордже!..
— Дивися... — пробурмотіла постать у каптурі наді мною. — Я дам тобі все, чого бажає твоє серце...
І Джордж дивився. Дивився просто в дзеркало крізь маленькі круглі скельця своїх окулярів. Я нічого не могла вдіяти, щоб зупинити його.
Джоплін нетерпляче ковтнув слину. Ручка в його руці тремтіла над сторінкою записника:
— Кабінсе! Скажіть мені, що ви бачите?
— Джордже!..
— Скажіть, хлопче!
— Все, чого бажає твоє серце...
Обличчя Джорджа напружилось, очі широко вирячились. Обличчя засяяло моторошною усмішкою:
— Бачу красу... яка краса...
— Ну? Ну? Кажіть!
Джорджеві м’язи несподівано напружились. Шкіра обвисла, рот поволі відкрився, як підйомний міст на ланцюгах. Шалена радісна усмішка залишилась на обличчі, та водночас
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Череп, що шепоче, Джонатан Страуд», після закриття браузера.