Настя Лайт - Благородство злодюжок, Настя Лайт

- За Сабріну! – пролунало дружне за столом, а я відчула, що червонію.

- Сабі, Лето, як там ваш будиночок для сиріт? – з цікавістю запитала Варія. Тепер в неї цілком доброзичливий і спокійний настрій. Та-а-ак, Макс справді хороший дипломат. Поважаю.

- Все гаразд, Варіє. Дітки жваві, допитливі і веселі, як зазвичай, - я усміхнулась. – Тільки от дуже заклопотані, постійно зайняті чимось цікавим.

- О, це прекрасно! Пам’ятаю, Максик, коли був маленьким, всюди ходив за Рошиком і повторював усе за братом. Вони весь час гралися разом, і я була така рада цьому! Правда, коли Рошик пішов до школи і Максику не було, з ким гратися, проблем від нього стало дуже багато. Він же постійно щось чудив! Всюди встигав, малий капосник.

- Мамо, не будемо про моє кримінальне минуле, - Макс трохи навіть почервонів. – Вітре, Тес, як минула ваша відпустка?

- О, просто казково! – Тесіарія, мама Вікі, замріяно зітхнула.

- Ми були в багатьох світах, і ось, що я вам скажу: міжсвітовий туризм – це прекрасно.

- Угу, настільки прекрасно, що можна забути про єдину доньку, - в’їдливо докинула Вікі. Ох, не скоро вона їм пробачить…

- Ну що ти, доцю! Ми ж ані на мить про тебе не забували! Просто було незручно дзвонити, а писати, сама знаєш, ми з мамою через магофон не вміємо. Ця новітня маго-техніка…

- От тільки не треба все валити на маго-техніку. Проект першої моделі магофону, між іншим, моя подруга розробила.

- Правда? – я не повірила своїм вухам.

- Угу, Ліна неперевершений технік і моя хороша подруга. Ми в академії познайомились.

- О, так, Ліна була моєю найкращою ученицею, завжди отримувала у мене тверді п’ятірки. Не те що ти, Вікі.

- А я винна, що не тямлю в маго-техніці?

- Ти навіть не хотіла тямити.

- Хай буде, що не хотіла, - Вікі перевернула очі і змінила тему: – Хай там, як а бути богинею – це, схоже, моє покликання.

- Ти ж всього пару місяців як богиня, - вигнула брову Фурія. – Як ти можеш бути певна, що саме це твоє покликання?

- Знаю і все. От, любиш ти до моїх слів чіплятися! Я і так на нервах вся!

- Чому? – поцікавилась Лета.

- Зараз моє совенятко ніби як на випробувальному терміні, і скоро у пташки буде важлива перевірка, - відповів Смаріер. – Божественна комісія має приїхати і перевірити її роботу. Пташечка через це страшенно хвилюється.

- А як тут не хвилюватися? Це ж як екзамен! – обурилась Вікі.

- Ти добре попрацювала. Якщо роботу твого тата схвалили, то твою точно схвалять. Не ображайтеся, Вітре, але бог з вас вийшов не надто хороший.

- Що є, то є, - з байдужим виглядом знизав плечима батько Вікторіки.

- О, тут заговорили про роботу, то скористаюся можливістю і скажу вам по-секрету, що в моїх магазинах буде нова колекція повсякденних і вечірніх суконь, - Фурія підморгнула Варії. – Дуже раджу вам усім прийти в котрийсь з моїх магазинів десь через тиждень. Колекція просто чудо!

- Ех, у мене не вийде. Ми ж з Максом завтра їдемо, - я скрушно зітхнула.

- Нічого страшного. Я планую ще одну колекцію через два місяці. На неї точно втрапиш.

- Тет тепер майже не буває вдома, і все через ці її нові колекції, - Кейріс сумно підпер голову рукою.

Вся чоловіча частина присутніх однаково розуміюче поглянула на нього і сказала щось підбадьорливе типу «Тримайся, бро», «Розумію» і «Та ж проблема».

- Ми з Рошаіром маємо вам дещо сказати, - схвильовано повідомила Лета, скориставшись паузою в розмові. Рошаір заспокійливо накрив її ручку своєю. – Я завжди називала діток маленькими сонечками. Вони роблять цей світ кращим. І вчора ми з Рошаіром дізналися, що подаруємо цьому Всесвіту ще одне маленьке тепле сонечко.

- Ти вагітна?! – радісно вигукнула Фурія, а Лета кивнула.

- Неймовірно! Вітаю! – Вікі вийшла з-за столу і міцно обійняла майбутніх батьків.

Варія плакала від щастя і не могла нічого сказати, але всі її почуття були яскраво написані на обличчі: МАЙБУТНЯ БАБУСЯ. Навіть Тиміан просльозився! Я бачила, як він непомітно витер рукою куточки очей.

Всі вітали та обіймали Лету та Рошаіра, а я і сама не могла втримати щасливих сліз, дивлячись на цю картину.

- Лето, Рошику, може, ви приїдете до нас з Тимчиком в гості? – крізь сльози запитала Варія. – В замку так тихо і так сумно. Та й Леті потрібно ще багато всього дізнатися про немовлят, а хто краще все розповість, ніж матір трьох дітей?

- Ми будемо тільки раді, мамо, - Рошаір аж сяяв від щастя. Вперше його таким бачу.

- Так, ми обов’язково приїдемо, але трохи пізніше, - м’яко сказала Лета. – Поки в мене є багато роботи. Сабі їде в медовий місяць, і я повинна наглянути за школою і за «Алмазними будиночками».

- Я розумію, - Варія витерла сльози. – Ваша справа вимагає до себе постійної уваги, ви ж працюєте з дітьми. Але раджу вам, дівчата, найняти собі помічників. Не тягніть все на собі.