Лана Деніз - Кохати зірку, Лана Деніз

   Селін прокинулася від ніжного поцілунку. Солодко потягнувшись, вона розплющила очі і побачила перед собою величезний букет червоних троянд і сяючого від щастя Армана, який тримав квіти в руках.

-З Днем народження, кохана!- промовив він, вручивши їй троянди.

-Дякую, коханий, дякую!- Селін, щасливо посміхаючись, поцілувала Армана в колючу щоку.

    Арман простягнув до неї руку, і на його долоні Селін побачила в оксамитовій скриньці вишукану золоту обручку, прикрашену діамантами.

-Це мій подарунок,- Арман ніжно поглянув на неї.- Селін, я хочу, щоб ти стала моєю дружиною і вийшла за мене заміж… Ти згодна?

-Так! Так! Так! Звичайно, я згодна стати мадам Арто, адже дуже тебе кохаю,- посміхаючись, промовила вона і ніжно обняла його за шию.

-Ми влаштуємо шикарне весілля,- мріяв Арман, сидячи за святковим столом.- Найшикарніше весілля у всій Франції!

-Армане, зачекай,- тихо промовила Селін,- я не хочу пишного весілля на всю Францію. Давай краще одружимося потайки від всіх…Так буде краще, повір…Лише ти і я…До речі, у мене теж є для тебе сюрприз,- загадково посміхаючись, вона простягнула йому невелику скриньку.

-Що це?- здивувався Арман.

-Відкрий її і побачиш…

    Тремтячими від хвилювання руками він відкрив скриньку і побачив тест на вагітність, на якому були такі довгожданні  дві  смужечки.

-Ти вагітна?- радісно прошепотів Арман, схопивши Селін в обійми.

-Так, у нас буде дитина! Пам’ятаєш, ти колись говорив, що настане час, коли  ми зберемо всі хвилини, які провели разом, в одне довге щасливе життя і обов’язково будемо разом? Нарешті цей час настав!

-Так! Нарешті цей такий довгоочікуваний час настав!

   Вони одружилися потайки від всіх- від рідних, дітей,  друзів, колег, репортерів, фанатів і ворогів. Повечеряли вдвох в ресторані, а потім довго гуляли, тримаючись за руки, нічним містом, згадували своє минуле і раділи, що змогли зберегти своє кохання і пронести його крізь роки розлуки.

   Нічна Ніцца сяяла райдужними вогнями неонових вогнів та ліхтарів, теплі води Середземного моря лагідно омивали Затоку Янголів, хвилі  тихо хлюпалися об кам’яні береги набережної, безкінечний потік авто мчався по шосе, а Арману та Селін здавалося, що вони лише вдвох в цьому світі, вдвох назавжди і до безкінечності…

Кінець