Ксенія Демиденко - Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко

—    Просто я глянула на світлини,- Свєтка картинно,  немов вона на зйомках чергового фільму, розклала в руках віялом фотографії, на яких Ніна  вийшла доволі привабливо. Постарався Артем! – Ти не просто гарна, а ще й фотогенічна. Подумай, дівчинка, це прекрасні перспективи.

—    Ні, я  навчуся у Роми  усього, що треба для ведення  справ у турфірмі, закінчу універ, покатаюсь по світу, а потім свою фірму сформую, - чесно кажучи, вперше почув такий перспективний план  з її гарненького ротика. - Ром, там таку ідею Артем  придумав з паркуванням, бомба!  – переключилася на мене Ніна, похапцем попрощалася із Свєткою й втекла. Не вміє грати, я бачив, як її обтяжував цей трикутник у кабінеті.

—    Я тобі що говорив? У неї своє бачення життя,- прокоментував навіщось, наче й так не було зрозуміло.

—    Рома? Вона тебе називає «Рома»? – намальовані брови полізли на лоба, утворивши такі небажані зморшки.

—    Так, Свєт, усе, що ти мені роками інкремінувала, сталося. Якщо кроту говорити щодня, що він крокодил,- повірить, і в річку попреться.

—    Утопне! – пирснула отрутою Свєтка.

—    А може плавати навчиться! Ти такий варіант не розглядала? Свєт, я якщо дітей і буду заводити, то лише з нею… Вибач. Якщо треба, можу дати грошей на донора, на ЕКО –процедури. Тільки Свєт, дитина – це відповідально.  Це особистість,  а не можна мавпочка в хаті. Може, на пластиці зупинишся?

—    Телепень ти, Тітов! Я від тебе дитину хотіла. А їй я просто  заздрю, тому й зла. У неї завжди було те,  до чого я лізла, як турист у пустелі до оази. Твоя любов, Рома!  Бажаю щастя!  - і пішла. Якщо входила до фірми, немов на Канський кінофестиваль потрапила, то виходила точно, як по червоній оксамитовій доріжці за Оскаром. Ілюзія успішності…

Свєтка пішла, приперся Злобін Нікіта. Він пацан конкретний, з порогу всю свою проблему холодним ушаном води прям так і вилив:

—    Ром, у тебе є  телефончик тієї кралі, що я у неї іспит приймав?

—     О-о-о-о-о! Нікітос, то така відьма, що ворогу не побажаю. А що? Влип?

—    Тіпа того. У неї хлопець є? – кажу ж, зайвих питань Злобін не задає.

—    Був. Посварилися, розбіглися. Дама в пошуку, проте, може бути тимчасово зла на всю чоловічу стать… - що там у тієї кози в голові – вона й сама не знає.  Не здивуюсь, якщо  інопланетяни під офіс орендували.

—    Хто вона тобі? – ніяк не міг угамуватися Злобін.

—    Таня Кутузова?  Донька жінки, що нещодавно стала дружиною Серьоги Коваля! Пасербиця. В принципі – ніхто, але гратися все одно не дозволю.

—    Та хто гратися, я б хоч зараз  одружився, боюсь, вона такого нахрапу не зрозуміє… -Божечки, як зачепило Ніка. – Одуренна дівчина!

—    Невже вона тебе філософією так вразила? – аж цікавість прокинулася.

—    Не стєбись!  Там фіфті-фіфті: краса і розум. А цілується, як фея!

—    Тобі видніше! Розуму я там не помічав. Зараз у Ніни спитаю, вони дружать, точно телефон є. Леся, не в службу, а в дружбу – знайди Ніну, треба щось спитати…

—    Знову? – ти подиви, секретарка зовсім рамси поплутала. – Ви б її посадили поруч. А то часто за нею бігати доводиться…

—    Зніму премію, дограєшся, - найкраще покарання, діє, як лікувальна пігулка від нахабності та язикатості, ускладнені нестриманістю.

—    Мені після того, як Ніна прийде, в магаз можна буде змотатися? – подумала, що мені припекло побути наодинці з Ніною.

—    Та ні, реально спитати треба! Але якщо треба змотатися, можеш, дозволяю.

Ніна не встигла відірвати руку від ручки дверей, як Злобін просіяв, як ялинка на Новий рік, а потім радісно промовив:

—    Таню-у-у-у-ша?

—    Ой! – скрикнула Ніна й втекла. Злобін за нею, я трошки протупив, а потім теж навздогін пустився. «Ну постривай» якесь…