Аріна Вільде - Мій супер сусід, Аріна Вільде

- Ні, він урятував мене. Він не може бути злочинцем.

- Він злочинець, - зітхає Діма, але я знаю, що це якесь непорозуміння. Брехня.

- Я не вірю тобі, - говорю охриплим голосом.

- Послухай, я розумію, швидше за все, він вліз до тебе в довіру, зачарував, спокусив, змусив думати, що кохає тебе і дбає, але це все лише гра. Його підіслав до тебе один поганий чоловік, щоб через тебе дістатися до мене. Дідько, хочу переламати йому всі пальці тільки за те, що він торкався тебе! - З кожним словом він наближається до мене все ближче і ближче, а мені хочеться закрити вуха руками, щоб ніколи не чути цього.

Ні це не правда. Влад кохає мене. Він сам це сказав. Він влаштував для нас побачення, він був зі мною ніжний. На початку нашого знайомства він, звичайно, був тим ще недоумком, але зараз все змінилося.

Якщо він працює на поганих людей, навіщо тоді рятував мене від них? Навіщо... навіщо записував те відео?

Думки роїлися в моїй голові, зводячи мене з розуму. Я нічого не розуміла. Не хотіла вірити у сказане Дімою.

Ні, він бреше.

- Я хочу поговорити з ним, - впевнено вимовляю, зустрівшись поглядом з батьком.

– Ні.

- Ти не можеш мені заборонити. Адже до нього пускають відвідувачів, правда? Адже це незаконно - нікого не пускати до нього? – Зараз я шкодую, що вирішила навчатися на економічному факультеті, мені не завадило б мати юридичну освіту.

- Це неможливо. Як, на твою думку, це виглядатиме? Дочка слідчого, який веде справу, прийшла відвідати одного з головних підозрюваних!

- А мені все одно, як це виглядатиме! Я хочу побачитись з ним! Нехай скаже мені все в обличчя! Нехай сам зізнається, що використав мене! - Мене накриває істерика, бо я не уявляю, як тепер жити далі. Що буде зі мною? Що буде з Владом? Що буде із нами? - І взагалі, стільки років по тому ти нарешті пригадав, що в тебе є дочка? Повір, про це давно все забули! Ти ніколи не підтримував мене, дзвонив раз на місяць, приїжджав раз на рік! Думаєш, купив квартиру і відкупився за всі ті роки, що жив далеко від нас? Ти ніякий мені не батько, зрозуміло? Мене виховав Ігор, освіту дав Ігор, на батьківські збори та свята приходив Ігор! А ти де був ти? Ти взагалі пам'ятав, що в тебе є дочка весь той час?

- Кіро, - зітхає він, прикриваючи очі, - зараз не час для сімейних розбірок, давай відкладемо істерики на потім. Я розумію, ти збита з ...

- Ні, давай все з'ясуємо зараз! Ти мені не батько та не можеш нічого заборонити! Геть з моєї квартири та друзів своїх забирай! - У голові шумить, перед очима все кружляє, а в скронях стукає. Відчуваю, як тремтять від нервової напруги руки та ноги, і упираюся спиною об стіну, боячись, що не витримаю всього цього і просто звалюся на підлогу.

- Ось, значить, як. Ось така подяка мені за все те, що я зробив для тебе і твого батька, - він навмисне виділяє останнє слово і стає переді мною, щоб упіймати мій погляд. - А чи знаєш ти, не моя дочко, скільки разів твоя мати дзвонила в сльозах, що бідолашний Ігор знову зв'язався не з тими людьми, набрав кредитів на відкриття свого нового бізнесу і тепер йому погрожують? Знаєш, скільки разів я рятував його дупу, виплачував його позики, щоби від вас відстали кредитори і не відібрали будинок, га?

Я не розумію, про що він. Що він зараз каже? Які кредити? Яка допомога?

- Я щомісяця протягом багатьох років відправляю вам гарну суму грошей, щоб ти нічого не потребувала, оплачую в університеті твій контракт, купив квартиру, навіть машину тобі приглядів! І що я чую у відповідь? Ігор мені батько, він виховав мене! Я щодня думаю про тебе, але, схоже, ніхто цього не цінує! - Він мовчить і напружено дивиться на мене. Здається, я бачу в його очах біль, але все, що я сьогодні почула, схоже на сон. Або брехня.

- Я... я... Про що ти? Мама ніколи не казала, що ти фінансово допомагаєш нам. Вона... вона завжди...

Не можу домовити фразу, бо це неправда. Мама не могла брехати. Діма не допомагав нам, ніколи не цікавився нашими справами. Але маленькому зерну сумніву все ж таки вдається зародитися в моїй душі.

- О, твоя мати вміє вдавати з себе скривджену. Все ще біситься, що я розлучився з нею. Але знаєш, що? З мене досить. Ти вже доросла, можеш сама заробляти собі на життя, а в мене скоро буде інша дочка, і дуже сподіваюся, що вона виросте вдячнішою, ніж ти! - Після цих слів Діма прямує до виходу, голосно грюкає дверима і зникає. А я спускаюся по стінці на підлогу і плачу.

Я не знаю, що давить на мене більше. Те, що Влад виявився брехуном і злочинцем, те, що мама всі ці роки брехала, або те, що Діма матиме ще одну дитину.

Все звалилося на мене одночасно, і мені так погано, що хочеться вити.

Намагаюся зібратися з думками і зрозуміти, що мені робити, але від істерики, що почалася, по животу проходить спазм, а по нозі судома. Пальці не слухають мене, живуть своїм життям, і зараз я почуваюся психічно неврівноваженою людиною.

Цікаво, якщо заснути, а потім прокинутися,  все знову стане на колишні місця?

- Збирайся, я відвезу тебе до надійного місця, пересидиш там бурю. - Діма  повернувся в квартиру і, здається, навіть трохи охолонув.