Френк Херберт - Бог-Імператор Дюни

стану. При кінці час для мене зупиниться і застигне, наче перлина, заморожена в кризі. Мої нові тіла розпорошаться, кожне з прихованою в них перлинкою.

Вона обернулася і відвела очі, вдивляючись у пустелю. Далі говорила, не глядячи на нього.

— Розмовляючи так з вами в темряві, я майже забуваю, хто ви.

— Саме тому я й вибрав цю годину для нашої зустрічі.

— А місце?

— Це останнє місце, де я можу почуватися як удома.

Сіона відвернулася від балюстради, сперлася на неї, знову глянула на нього.

— Я хотіла б вас побачити.

Він увімкнув усе освітлення гнізда, включно з різкими білими кулями вздовж покрівлі з зовнішнього краю балкона. Коли світло засяяло, прозора перегородка іксіанської роботи висунулася зі стінних ніш і запечатала балкон за Сіоною. Вона відчула цей рух позаду себе, і він застав її зненацька. Однак кивнула, наче на знак розуміння. Подумала, що це захист від нападу. Насправді ні. Перегородка лише стримувала вологих нічних комах.

Сіона вдивлялася в Лето, пробігаючи поглядом по його тілу, затримуючись на цурпалках, що були колись його ногами, вивчаючи руки та долоні, а потім обличчя.

— Ваша офіційна історія розповідає, що всі Атріди походять від вас і вашої сестри Ганіми, — сказала вона. — Усна історія з цим не погоджується.

— Усна історія правдива. Вашим предком був Харк аль-Ада. Гані та я лише називалися подружжям, це мало на меті консолідувати владу.

— Як ваш шлюб з цією іксіанкою?

— Це інше.

— У вас будуть діти?

— Я ніколи не міг мати дітей. Вибрав метаморфозу ще до того, як це стало можливим.

— Ви були дитиною, а тоді, — вона вказала, — це?

— І жодного проміжного періоду.

— Як дитина знала, що вибирати?

— Я був одним із найстарших дітей, яких будь-коли бачив світ. Другою такою дитиною була Гані.

— Ця історія про ваші предківські пам’яті!

— Правдива. Ми всі тут. Невже Усна історія не погоджується?

Вона різко крутнулася, повернувшись до нього напруженою спиною. Лето ще раз виявив, як його чарує цей людський жест: відкидання, поєднане з вразливістю. За мить вона повернулася і зосередилася на рисах його обличчя, схованого в складках каптура.

— У вас зовнішність Атрідів, — сказала Сіона.

— Я здобув її так само чесно, як і ти.

— Ви такі старі… чому ваше обличчя не поморщене?

— Жодна моя людська частка не старіє нормальним чином.

— І це тому ви зробили таке з собою?

— Щоб тішитися довгим життям? Ні.

— Не знаю, як хтось міг зробити такий вибір, — пробурмотіла вона. Тоді голосніше: — Ніколи не знати кохання…

— Клеїш дурня! — відповів він. — Маєш на увазі не кохання, а секс.

Вона знизала плечима.

— Думаєш, найстрашнішою була відмова від сексу? Ні, найбільшою втратою стало дещо інше.

— Що? — неохоче спитала вона, видаючи цим, як глибоко він її вразив.

— Я не можу ходити між своїми послідовниками так, щоб це зосталося для них непоміченим. Я вже не один із вас. Любов? Багато людей любить мене, але мої обриси тримають нас нарізно. Ми розділені, Сіоно, розділені прірвою, через яку жодна людина не посміє перекинути міст.

— Навіть ваша іксіанка?

— Так, вона б це зробила, якби могла, але не може. Вона не Атрідка.

— Ви хочете сказати, що я… могла б? — Приклала палець до грудей.

— Якби довкола було достатньо піщаних форелей. На жаль, усі вони стали облямівкою мого тіла. Але якби я помер…

У відповідь вона з тупим жахом захитала головою.

— Усна історія докладно це описує, — сказав він. — А ми не сміємо забувати, що ти віриш Усній історії.

Вона далі хитала головою.

— У цьому немає жодної таємниці, — промовив він. — Перші моменти трансформації критичні. Твоя свідомість мусить одночасно спрямуватися всередину й назовні, поєднавшись із Нескінченністю. Я можу забезпечити тебе достатньою кількістю меланжу, аби досягти цього. Прийнявши цю частку прянощів, зможеш пережити перші жахливі хвилини… і всі інші.

Вона нестримно задрижала, не відводячи погляду від його очей.

— Ти знаєш, що я кажу правду, так?

Вона кивнула й, не перестаючи дрижати, глибоко вдихнула, тоді спитала:

— Навіщо ви це зробили?

— Альтернатива була б іще страшнішою.

— Яка альтернатива?

— З часом зможеш дізнатися. Монео зміг.

— Ваш клятий Золотий Шлях!

— Аж ніяк не клятий. Цілком святий.

— Думаєте, я дурна й не зможу…

— Думаю, тобі бракує досвіду. Зате ти маєш величезні можливості, про потенціал яких навіть не здогадуєшся.

Вона тричі глибоко вдихнула, опанувала себе, а потім спитала:

— Якщо ви не можете мати близькості з іксіанкою, то що…

— Дитино, чому ти вперто не хочеш зрозуміти? Річ не в сексі. До Хві я не мав пари. Не було інших таких, як я. У всій космічній порожнечі я був сам-один.

— Вона як… ви?

— Так було задумано. Так її зробили іксіани.

— Зробили її…

— Не будь геть дурною! — відрізав він. — Вона за своєю суттю пастка для бога. Навіть жертва не може її відкинути.

— Чому ви кажете це мені? — прошепотіла Сіона.

— Ти вкрала дві копії моїх журналів, — відповів він. — Ти прочитала переклад Гільдії і вже знаєш, як можна мене піймати.

— Ви знали?

З її пози він бачив, як до неї повертається відвага, почуття власної сили.

— Ну звичайно, — відповіла сама на своє запитання.

— Це була моя таємниця, — промовив він. — Не можеш уявити, скільки разів я любив близьку людину й бачив, як ця людина вислизає від мене… як зараз вислизає твій батько.

— Ви любите… його?

— І я любив твою матір. Інколи вони відходять швидко, інколи повільно й болісно. Щоразу це розбиває мене на друзки. Можу вдавати бездушного, можу ухвалювати необхідні рішення, навіть смертельні, але не можу уникнути страждання. Довгий-довгий час — викрадені журнали правдиво про це розповідають — це була єдина емоція, яку я знав.

Він бачив вологу в її очах, але лінія щелепи свідчила про рішучу лють.

— Ніщо з цього не дає вам права на правління.

Лето стримав усмішку. Нарешті вони дійшли до коренів Сіониного бунту.

«Яким правом? Де законність мого правління? Чи, накидаючи їм своє правління силою зброї в руках Рибомовок, я справедливий стосовно еволюційної тяги