Рафаелло Джованьолі - Спартак

Пес дивився на господаря, помахуючи хвостом, а потім стрибнув униз і переможно поглянув на глядачів. Юрба вітала його гучними оплесками. Арторікс показував ще чимало різних трюків і фокусів. А тим часом, поки увагу юрби було прикуто до мавпочки, на площі з'явилися міми і блазні, вигадливо загримовані або ж у незвичайних, гротескних масках. Вони стрибали й танцювали під акомпанемент флейт і кіфар, а за ними йшла величезна юрба. Усі рухалися в напрямку Карінської курії.

Глядачі, що оточували Арторікса, кинулися назустріч новій розвазі. Музики, яких Арторікс зустрів на вулиці Карін, налягли на свої інструменти, і знову пролунав оглушливий хор голосів, що славили Сатурна. Галл ненадовго залишився на самоті. Він склав драбинку, зібрав увесь свій реманент для фокусів, посадив мавпочку на плече й увійшов у трактир неподалік будинку курії, щоб відскіпатися від настирливої юрби глядачів. Він замовив у трактирі чашу цекубського й залпом її осушив. Вийшло так, як він і думав: незабаром площа знову була заповнена двома юрбами, що злилися в одну, і міми, піднявшись на сходи курії, почали виставу — смішну й непристойну пантоміму, фарс найнижчого штибу, що викликав вибухи безсоромного реготу та схвальні крики юрби на майдані.

Арторікс вичекав слушну хвилину і нишком вибрався з площі. Лише за чверть години він нарешті потрапив на вулицю, що веде до Великого цирку. Поки він йде цією вулицею, переповненою святково налаштованою галасливою юрбою, розповімо коротко нашим читачам, як і чому Арторікс, переодягнений фокусником, потрапив у Рим.

Наступного дня після вбивства бідолашного Рутилія загін гладіаторської кінноти вирушив за фуражем майже під самісінький Барій. Там вони довідалися про злочин, вчинений на шляху до Гнатії. Було знайдено два трупи невідомих людей: один за виглядом скидався на заможного селянина, другий — на вільновідпущеника.

Начальник загону скористався нагодою, аби відвідати свою кохану, гарненьку селянку з Канузія, з якою він познайомився місяців зо два тому, коли військо повстанців стояло табором біля Венусії. Тепер він повів туди свій загін нібито з наміром розслідувати злочин на Консульській дорозі. Його могли приписати гладіаторам, що господарювали в цих краях, втім, вони дотримувалися найсуворішої дисципліни і цілковитої поваги до чужої власності й до місцевих мешканців. Насправді ж начальник кінного загону просто хотів побачити свою любу. На свій превеликий подив, в одному з убитих вершники впізнали начальника легіону їхнього війська, хороброго Рутилія, переодягненого (вони не могли зрозуміти навіщо) апулійським селянином.

Ось так Спартак отримав цю сумну звістку. У нього виникла підозра, що це справа рук якогось зрадника, котрий вирішив зруйнувати його плани, і що, можливо, цей зрадник перебуває у таборі гладіаторів. Одначе Спартак не міг встановити, як саме загинув Рутилій: потрапив у розставлену пастку чи ж це звичайне вбивство, непередбачений випадок.

Хай там як, а після врочистого похорону Рутилія довелося подумати про те, щоб хтось інший рушав у Рим до Катиліни. Рада схвалила, аби поїхав Арторікс. Щоб уникнути усіляких перешкод і небезпек, які могли йому загрожувати, Арторікс вирішив вирушати в Рим під виглядом фокусника. Це ремесло його приваблювало ще з юних років, на дозвіллі він часто тренувався.

Тепер він наказав привести в табір фокусника з околиць і, дотримуючи найсуворішої таємниці, навчався у своєму наметі прийомам його мистецтва. Плоди своєї праці він показав у Римі на площі біля Карінської курії. У цього ж фокусника він купив песика з мавпою й від серпня до листопада весь час тренувався, аби набути необхідної спритності. Потім він потай пішов з табору гладіаторів і дістався Рима.

Арторіксу до відрази набридли штовханина й тиснява, він ледве не оглух від цього шаленого шуму й гамору. Нарешті він дістався портика, що прикрашав будинок патриція. У портику було людно, а в домі сенатора гуло, як у бджолиному вулику.

Появу фокусника, звісно, зустріли шаленими оплесками, і незабаром йому довелося повторити перед цією оравою п'яниць свої фокуси, якими він три години тому розважав випадкову публіку на вулиці Карін.

Як і того разу, Ендиміон і Психея чудово виконали свої номери й викликали нескінченні оплески, шалений сміх і замилування фокусником.

Поки один з гостей Катиліни збирав винагороду фокусникові, Арторікс, потішаючи публіку, спостерігав за усім, що відбувалося довкола нього. Помітивши в портику управителя дому, якого він упізнав за одягом і владним тоном, яким той віддавав накази рабам, Арторікс підійшов і попросив доповісти про себе, сказавши, що приніс Катиліні важливе повідомлення.

Управитель зміряв його поглядом з голови до ніг, потім недбало й майже презирливо відповів:

— Пана немає вдома.

І повернувся спиною до фокусника, збираючись піти.

— А якщо я прийшов до нього з Тускуланських пагорбів і в мене є до нього доручення від Аврелії Орестілли? — тихо мовив Арторікс.

Управитель зупинився, повернувся до нього й пошепки сказав:

— Ох… ти прийшов?.. — і лукаво додав: — Розумію… Ремесло фокусника не заважає бути крилатим вісником богів… А-а-а… розумію.

— Ти надзвичайно проникливий! — з тонкою іронією відповів Арторікс. І відразу добродушно додав: — Що вдієш — роблю, що можу.

— Нічого не маю проти, — сказав управитель і додав: — Якщо хочеш побачити Катиліну, спустися до Форуму… Там ти напевно його знайдеш.

І він вийшов.

Щойно Арторіксу вдалося позбутися своїх нових шанувальників, що обсипали його похвалами, він спустився з Палатина і попрямував до Форуму, де тиснява й шум були ще більшими, ніж у будь-якій іншій частині міста.

Тут повільно рухався у двох протилежних напрямках тритисячний потік людей: одні йшли до храму Сатурна, інші поверталися з нього. Всі портики навколо Форуму були переповнені патриціями, вершниками, плебеями й гарними жінками. Звідси, де глядачів менше штовхали, вони милувалися Форумом, де снувала радісна святкова юрба.

Арторікс дійшов до храму Сатурна, сподіваючись угледіти Катиліну. Нарешті він побачив гордого розпусного патриція, який поринув у споглядання колегії весталок. Арторікс почав обережно проштовхуватися крізь юрбу, намагаючись дістатися до Катиліни.

Але одна справа бажати, інша — виконати бажання. Лише за півгодини молодий галл зміг наблизитися до Луція Сергія, як і