Джеймс Дашнер - Випробування вогнем

не бурчить, біль від побоїв минувся, а свіже повітря і вітер чудово бадьорять. Незрозуміло, як саме вплинув на нього газ, але точно не отруїв. Але Терезі Томас і далі не надто довіряв, тож не хотілося бути занадто люб’язним.

— Усе почалося після втечі з Лабіринту. Я майже заснула, як раптом у мене в кімнаті опинилися невідомі люди в дурнуватих костюмах. Моторошно! В мішкуватих комбінезонах і масках.

— Справді? — перепитав Томас через плече. За описом він упізнав людей, яких бачив після того, як його підстрелили.

— Я до смерті перелякалася. Кликала тебе, та зв’язок пропав. Телепатичний зв’язок. Відтоді він повертався ненадовго, уривками.

Далі Тереза заговорила подумки:

«Тепер ти мене добре чуєш?»

«Так. Ви з Арисом і справді розмовляли, поки нас тримали в Лабіринті?»

«Ну...»

Вона не договорила, і коли Томас обернувся, вигляд дівчина мала збентежений.

«У чому річ?» — запитав він і швидко глянув собі під ноги, щоб не полетіти, перекидаючись, вниз по схилу.

«Я поки що не хочу в це заглиблюватися».

— Заглиб… — Томас мало не поставив запитання вголос і провадив подумки: «Заглиблюватися у що?»

Тереза не відповіла.

Томас повторив наполегливіше: «Ну!»

Тереза, перш ніж відповісти, ще кілька секунд помовчала.

«Так, ми з Арисом балакали, відколи я потрапила у Глейд. Здебільшого поки я лежала в тій дурнуватій комі».

Розділ 55

Тільки зусиллям волі Томас змусив себе не зупинитися й не розвернутися до Терези. «Що? Чому ти відразу не розповіла про Ариса?» Наче мало йому причин не любити цих двох!

— Ви чого замовкли? — запитав раптом Арис. — Про мене пліткуєте? Подумки?

Неймовірно, і де тільки ділася його кровожерливість? Ніби Томасові привиділося жахіття у мертвому гаю.

Томас видихнув усе, що в ньому накопичилося:

— Не можу повірити. Ви двоє…— він не договорив, зрозумівши, що не дуже здивований. Зрештою, він бачив цього хлопця в недавньому сні-спогаді. Арис теж бере участь у цьому — хай що це є. І те, як вони спілкувалися у тому сні, наводило на думку, що вони на одному боці. Принаймні колись були.

— От гниляк, — нарешті промовив Томас. — Терезо, продовжуй.

— Гаразд. Ще треба багато чого пояснити, тож мовчи і слухай, зрозумів?

Від довгого спуску ноги вже судомило.

— Зрозумів. Тільки… як ти визначаєш, коли говориш зі мною і коли — з ним? Як працює зв’язок?

— Просто працює, і все. Уяви, я запитаю, як тобі вдається ступати то лівою, то правою ногою. Це… природно. Мозок діє автоматично.

— Ми з тобою теж спілкувалися, чувак, забув? — нагадав Арис.

— Ні, не забув, — пробурмотів Томас, украй роздратований і засмучений. Якби зараз він міг повернути пам’ять — до останнього спогаду, всі шматочки пазлу стали б на свої місця, і тоді можна було б рухатися далі. От тільки навіщо «БЕЗУМ» стирає пам’ять? І навіщо час до часу спливають якісь уривки спогадів? Це випадково чи навмисно? Побічний ефект Переміни?

Стільки питань! Стільки гнилих питань — і жодної відповіді!

— Добре, — сказав Томас, — триматиму і рота, і мозок на замку. Продовжуй.

— Про мене й Ариса поговоримо потім. Я практично нічого не пам’ятаю: коли отямилася, то все забула. Кома — частина Змінних, і телепатичне спілкування збереглося, щоб ми не звиханулися. Адже ж ми самі певною мірою це все влаштували.

— Влаштували? — перепитав Томас. — Я не…

Наздогнавши Томаса, Тереза поплескала його по спині.

— Ти обіцяв мовчати.

— Обіцяв, — буркнув Томас.

— Отже, з’явилися оті люди в дивному вбранні, і зв’язок з тобою зник. Я злякалася, вирішила, що мені сниться кошмар. До обличчя притулили смердючу ганчірку, і я знепритомніла. Отямилася в незнайомій кімнаті, на ліжку. Навпроти сиділи кілька людей, за якоюсь скляною стіною… я й не помітила її, поки не торкнулася. Це навіть не скло було, а… щось на зразок силового поля.

— Ага, — відповів Томас. — У нас теж таке було.

— Невідомі виклали план, за яким ми з Арисом повинні тебе вбити. Веліли передати задум Арисові телепатично, адже він уже приєднався до твоєї групи. Тобто до нашої, групи «А». Я перейшла до групи «В», і нам усім розповіли про місію: дістатися прихистку, — і про хворобу, Спалах. Ми злякалися, збентежилися, потім зрозуміли, що вибору немає. Пустелю перетнули через підземні тунелі, місто оминули. Нашу зустріч в халупі на його околиці й усе, що було потому: засідку в долині, зброю, побиття, — спланував «БЕЗУМ».

Щось підказувало Томасу, що до відправки в