Генрі Лайон Олді - Шмагія

Рум’янець на щоках Серафима та блиск оченят, зазвичай невластивий лейб-малефактору, найкраще підтверджували чудові якості чистої води. Із закусок старий вживав хрусткі хлібці з кмином, замовляючи третій кошичок поспіль.

– За нове слово в теорії та практиці малефіціуму!

– Віват!

Захист, як і обіцяв Просперо, пройшов без проблем. Колеги делікатно заплющили треті очі на знайому втому дисертанта, за що Мускулюс був їм надзвичайно вдячний. Оголосили тему: «Специфіка малефакторних впливів на інферналів у світлі теорії Кручека-Цвяха»; він розпочав доповідь. Вставлені посилання, теоретичне обґрунтування, опис проведених експериментів, розрахунки, підтверджені графіками екстраполяцій. Сухий осад пригод у Ятриці. Далі прийшла черга опонентів: Фортуната Цвяха й Матіаса Кручека. Днями в приватній бесіді Кручек, що взимку став професором і очолив кафедру демонології, запропонував Андреа місце на кафедрі. Малефік відповів ввічливою відмовою. Я, знаєте, практик, викладання – не моя стихія. Можливо, в майбутньому, років за двадцять, тьху-тьху-тьху, щоб не наврочити…

Запитання опоненти ставили гострі. Правочинність екстраполяції отриманих висновків на інші класи інферналів. Відтворюваність результатів дослідів. Межові невідповідності теоретичних викладень. У відповідь Мускулюс спирався на потужну базу обґрунтувань. Легкість, із якою він захищався, насторожувала.

Ціну легких перемог малефік знав на відмінно.

Незважаючи на те, що тема була закритою, ішла під грифом «Для службового користування», люду в аудиторії набралося повно. Здебільшого, столичні маги з допуском. Але траплялися й незнайомі, відверто підозрілі особи. Андреа це нітрохи не дивувало. За сім місяців, що минули з часу ятричанских подій, він звик бачити навколо себе слизьких типів. «Медові місяці» сповнені були нескінченних дізнань, допитів і з’ясування обставин. Слідчі палати Тихого Трибуналу зробилися рідним домом. Чаклун списав стоси паперів і пергаментів, перевів галони чорнила, строчачи доповідні та пояснювальні, заповнюючи формуляри та бланки, підписуючи протоколи й заяви. Добре ще, Серафим Нексус напоумив складати найважливіші документи в двох примірниках. При оформленні дисертата копії таки придалися.

Тепер дисертат посів почесне місце на робочому столі, пестячи погляд.

Особливо гарна була палітурка: лілльская шкіра з тисненням.

– Я був би радий бачити вас, пане Андреа, серед моїх співробітників, – сказав одного разу голова Трибуналу, чарівний, привітний, у минулому некромант. – Сьогодні наше останнє побачення в колишній вашій якості. Депеша від лейб-малефактора Нексуса повідомляє, що ви монаршим указом переведені з консультантів у дійсні члени лейб-малефіціуму. Для тих, хто вміє читати поміж рядків, це пряма вказівка до згортання справи. Що ви скажете, коли я запропоную вам за сумісництвом гарну посаду в мене під крильцем?

– Відмовлюся, – без натяків відповів Мускулюс.

– Чому? Хочете лишитися чистеньким?

– Ні. З моїм профілем? Просто зараз співають забагато балад, де герой виявляє звитягу на службі, подібній до вашої. А я терпіти не можу балад…

– Шкода. Дуже шкода.

– Просперо Кольраун, бойовий маг трону та мій учитель, теж не любить балад, – поквапливо додав чаклун про всяк випадок.

Фортунат Цвях, до речі, відбувся малою кров’ю. Венатора, який позбувся нарешті тремору мани, тягали по допитах якихось жалюгідних десять тижнів. Навіть не помістили під домашній арешт. Участь у змові п’ятирічної давнини вважали недоведеною, а «допит із пристрастям» скасували після скандалу з втечею із лампи джина-терориста. Ходили чутки, що джин подався просто до зимової резиденції Едварда II, – однак був перехоплений венатором на півдорозі, скручений у муфлонячий ріг, схований у найближчий ліхтар і доставлений просто до джиносховища.

Після таких героїчних діянь Цвяхові дали спокій.

І він зумів вибрати час для весілля з Меліс Лімісдейл, чия вагітність починала муляти очі пліткарям.

Між допитами, коханням і ловом джинів майстер Фортунат примудрився дотримати слова, даного Зізіфельді Трабунець. «Цирк Виродків» був запрошений у столицю, одержав ліцензію Департаменту Освіти. Успіх цирк мав грандіозний. Після виступів щаслива Зізі ще довго засиджувалася на манежі в оточенні дітлахів. Зустрічалися, між іншим, і нащадки доволі знатних сімей. Роблячи руками витончені паси, ліліпутка пророкувала малятам їхнє прийдешнє.

Завжди – щасливе.

– Вітаю, майстре Андреа…

– Дякую, що приїхали, майстре Леонарде!

З-за спини Леонарда Швелера, причепуреного задля свята в лілову замшу та бордову юхту, зринув білявий Янош. Але встрягати не зважився – косував на тяжку учневу долоню.

– Я по-простому скажу, майстре Андреа. Ось ви – малефик. Пристріт, виходить, зурочення й інша напасть. А ми від вас саме добро бачили. Всі ятричани, як є. За добро добром платити слід…

Мускулюс із жахом згадав недавню звістку з Ятриці. Вдячні городяни, виявляється, заклали новий пам’ятник.

У центральному сквері, навпроти натхненного Адальберта. Малефіка кликали на відкриття, терміново було потрібно придумати гідний привід для відмови. Хоча… Фінал перебування в містечку пригадувався з задоволенням. Дівчата полиняли без ускладнень, шкіри миттю пішли в роботу, а лілльскі красуні – заміж, у відповідності до контракту. По любові та згоді зацікавлених сторін, Химейра і Гюрзель стали дружинами капралів-охоронців, яким світило швидке підвищення до сержантського чину. Після зняття «крижаного дому» хлопці відчули піднесення духу й інших частин тіла, так що молоді лишилися задоволені. А Емпуза-молодша несподівано для всіх ощасливила чесного вдівця П’єра-Бенедикта Хитавицю, главу місцевих обелярів. Тепер, кажуть, верховодить громадою від чоловікового імені.

У праведниці мітить, не інакше.

Янош оженився на Цетинці, поріднився зі своїм літнім учнем. Матіас Кручек їздив до сина на весілля й повернувся, сіяючи. Зараз Цетинка чекає на дитину, тому Янош приїхав сам. Кликали Ядвігу, та її від вагітної дочки кліщами не відтягнеш.

– Дякую! Дякую, друзі! Навіть не знаю…

Щоб приховати ніяковість, Андреа припав до кубка.

Усі переженилися. Незабаром діти підуть. Один він лишився ні з чим, як у старій казці. З дисертатом, ступенем і споруджуваним пам’ятником. Нап’юся, слово честі, нап’юся й сяду журитися…

– Ви дозволите?

Чарівне личко. Ямочки на щоках. Сині оченята, червоні губки. Русява коса до пояса. Кінчик коси пухнастий, ніби пензлик у маляра. Сукня дуже декольтована. Чудові плечі. Здіймаються хвилею розкішні груди. Зараз, коли в моду ввійшли безстатеві «шнурки», а бліда неміч стала еталоном краси, людині міцної статури та старомодних поглядів на кшталт Андреа Мускулюса приємно бачити, що в Реттії ще народжуються справжні жінки.

Старомодний погляд із задоволенням вивчає відкритий пейзаж.

Міцна статура нагадує про себе.

– Я у вашому розпорядженні, пані!

– Я б хотіла підняти тост.

Келих ігристого вина кипить піною. Браслет із нефриту спадає нижче зап’ястка, коли витончена ручка підносить келих на рівень обличчя. Слабко дзенькають бубонці браслета. Блакитні вени ледве помітно струменіють під білосніжною шкірою.

– За мудрих чоловіків, здатних бачити таємницю! За дужих чоловіків, чиї вчинки вищі за вбогу мораль обивателів! За справжніх чоловіків, які не бояться проривів у невідоме! За вас, магістре Андреа!

Ковток