Ярл Конг - Батько подруги. Заборонений зв'язок., Ярл Конг

Розділ 53

Антон

***

- Щиро тобі дякую, що уважив старого, - міцно тисне руку Микола Сергійович, а мені цікаво стає, наскільки б швидко ця рука прилетіла по моїй пиці, якби він дізнався, що саме я зробив з його донькою. Як, в яких позах та яким чином я їй робив приємно.

- Та немає за що, - і справді немає. Залюбки з нею провів час. Класно розважився, досі згадую.

- Порадував так порадував нашого іменинника подарунком. Я вже в думках готуюся, коли Коля дасть відмашку збиратися на ночівлю серед природи.

Чуєш, Навроцький, якого ти хуизморненг приперся сюди? І якого лісового зараз обіймаєшся з матір'ю дівчини, якою скористався через її молодість та податливість?

- По-білому вам заздрю, Марино Едуардівно, сам би залюбки десь відпочив, відірвавшись думками від постійної роботи. І вам, до речі, Микола Сергійович, теж заздрю. І теж по-білому. Маєте таку неймовірну дружину. Так чудово готує, що я ледве з-за столу виповз, настільки все хотілося спробувати. А ваші млинчики, Марино Едуардівно, це щось на божественному.

- Тоді секундочку.

Жіночка десь випурхує з вітальні, відправляючись вглиб квартири, і відразу видніється личко однієї молодої особи, яка демонстративно закочує очі. Аж так сильно біситься моїй присутності.

- О, а це ідея, - та батько цієї молодої особи сьогодні в ударі, тож переймає на себе увагу, - а що як нам всім разом зібратися та сходити десь до озера? Ночівля, багаття, рибалка. Ти як ставишся до рибалки, Антоне?

- Якщо чесно, - відчуваю на собі погляд Ніки, яка благає не згоджуватися на пропозицію її татка, - то чудово ставлюся.

- Супер! Так що, коли зустрінемося? Можливо, на вихідних?

- На жаль, на вихідних не зможу, - попри шалене бажання добряче допекти дівчині, я не можу повністю віддатися грі. Це вона розпочала цю дурню з приводу того, що ми з нею куди ближче, ніж просто друзі, і її батьки цьому і раді, зовсім не виступаючи проти нашого союзу. Я ж дорослий мужик, маю тримати кебету холодною, хоч деколи на поворотах заносить. Коли Ніка сидить в одному зі мною салоні. - Робота. 

- Наступні вихідні? - Не здається Микола Сергійович, а я усвідомлюю, що це вже переростає в якесь приховане сватання. Ніби без весілля, без обручок, я ввійшов в їхню родину.

- Відрядження, - ледве не сльозу пускаю, наскільки вдаю щиру засмученість, - якщо що, то зідзвонимося. Я маю ваш номер телефону, ви маєте мій, отже, на зв'язку, і неодмінно ще посидимо, полялякаємо про те про се, про вас, про нас.

Скручуємо вудочки, поки не ввійшли в кураж.

- Домовилися, - знову активно тисне мені руку, поки Ніка червоними плямами вкривається від цієї "милої" картини.

- Антоне, тримай.

Марина Едуардівна повертається не сама, а в компанії пакетика, на дні якого очевидно щось знаходиться, оскільки його поки розпирає в сторони.

- Тут млинчики, - коментує жінка, а я ледве не пирскаю від сміху, забачивши вираз обличчя її доньки. Ніби вона подавилася одним з таких млинчиків і не знає, як його виплюнути, щоб не померти від їжі. - Завтра перед роботою поїси.

- Боюся, що вони до завтрашнього ранку не доживуть, - як і ця дівчина за метр, яка як той попкорн зривається всередині, ледве стримуючи свої феєрверки, щоб не показатися батькам божевільною. - Вони неймовірно смачні. Дуже дякую, Марино Едуардівно. І вам всім за гостинність. Дякую.

- Доню, проведеш Антона?

Судячи з усього, Ніка тільки й очікувала моменту, коли вона зможе розкланятися й вирушити до своєї кімнати, задоволена своїм вечірнім перформансом, але рідний батько рушить її плани, що відразу читається на обличчі дівчини неприхованим розчаруванням.

- Був би тобі дуже вдячний, - випереджаю, бо впевнений - вона вже була готова ляпнути щось типу "не маленький хлопчик, сам добереться", - обіцяю, пару хвилин і Вероніка повернеться.

- Без проблем, ми тобі повністю довіряємо, тож хоч двадцять.

Чесно кажучи, не знаю звідки така переконаність у Миколи Сергійовича з приводу моїх чеснот, і моїх світлих намірів стосовно його донечки, тому виходили з квартири ми обидва під враженням. Я через довіру, якою пройнялися до мене батьки дівчини. А вона... Ну само собою зрозуміло, що її такий розклад справ не влаштовує.

- Це що таке було? - І Ніка не витримує першою, підвищуючи голос, коли опиняємося перед входом в під'їзд.

- Де? - Допікаю малій? Авжеж. Але хто сказав, що в цю гру, яку вона затіяла самотужки, не можна грати вдвох?

- Ось це все, - спочатку пальчик дівчини вказує на мій гостинець, а після обводить мене всього, начебто не усвідомлює, що це за експонат перед нею стовбичить.

- Не впевнений на всі сто, але, скоріш за все, подяка твоїх батьків мені за те, що саме я став твоїм першим сексуальним партнером, а не якийсь придурок, від якого ти б відразу залетіла, потім проклинаючи і його, і себе за цей ідіотський вчинок.

- Ти...ти..., - о, а ось цей пальчик вже на рівні моїх грудей, і куди агресивніше тицяється в мою сторону, - ти жартуєш?

- Чому ж жартую? Мало того, що це було б жахливо, цю ніч ти б хотіла забути якомога скоріше, так ще й народила б бейбика, який би став тягарем, і потягнув би тебе на дно. Бо той би мамкин сексі мачо здриснув за першої вдалої можливості, а ти б принесла батькам в пелені внука, заявивши, що так вийшло, з ким не буває.

- Тобто я ще і маю подякувати, що ти мною скористався?

Ого, ось це так вібрує. Кінчиком пальчика тицяє мене в груди, а я то відчуваю, як все всередині неї бурлить від агресії.

- Ти жартуєш? - Із сарказмом, у її манері. - Скористався? А випадково це не ти на мені лізла з усіх сил, ніби альпініст, котрий за будь-яку ціну хоче покорити гору? І добилася своєї мети, наполеглива ти пустунка.

- Це брехня! Такого не було! Ти все вигадуєш!

- Справді? - Підходжу ближче, її нігтик при цьому впирається сильніше, дряпаючи сорочку, добираючись до шкіри, та мені все одно, - вигадую? Брехня? А це теж брехня?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍