Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

Цього разу Зоря все ж знайшла, що відповісти. Коротко, майже презирливо вклавши суть поважного: «Ви, шановний пане, чогось трохи недоговорюєте!», у містке, коротке та інтернаціонально зрозуміле слово. Вихована панночка таких слів знати взагалі не могла, але Зоря не була вихованою панночкою, тому і знала, і до часу користувалася. Тим паче, що одна нахабна руда сволота вирішила покрутити їй вуха, тому слово стало до часу.

– Добре, добре, друзі цікавили, але близького знайомства не заводили, – все ж скоригував відповідь Ларис.

Знову доскіпуватися до слів дівчина не стала, хоча й розуміла, що на кожного такого друга зібрана тека з докладним досьє. Суті зараз це не змінювало.

– Так ось, зважаючи на те, що до палацу ми заявимося всі разом, ви з Симоною якийсь час будете жити там. І Шалар зустрінеться з нею.

З кожним новим словом веселощів, навіть удаваних, в голосі чоловіка звучало все менше. Натомість в ньому з’являлись низькі нотки, наче він ледь стримувався, щоб не загарчати.

– Коротше, я був би вельми вдячним, якби ти перевела його увагу на себе. Симона надто беззахисна перед ним, – нарешті сказав як рубанув рудий.

До чого йде розмова Зоряна зрозуміла ще до того, як він завершив говорити, але остання фраза все ж змусила її на мить підвиснути, як доісторичний комп’ютер, котрому все ніяк не дадуть потрапити на металолом.

– Ти собі як це уявляєш? – вирішивши одразу не сваритися, обережно перепитала вона. – Я що табуретом від нього відмахуватися буду, коли що краще за Симону? Так вона хоч підсмажити його може, а в мене лише табурет. І той не факт, що встигну схопити.

Звісно, брата рудого вона не бачила. Інстаграм до чарівного світу не докотився і вірогідно котитися буде ще років з тисячу, тому уявляти його довелося як блідого Лариса зі зміїним хвостом. І тепла від тієї картинки вона не відчувала ні до оригіналу, ні до картинки.

Може, звісно, виявиться, що вони помиляються, але все ще є великий відсоток того, що саме тому змію вони завдячують тим, що вже декілька разів ледь не загинули. І якщо його не зупинила відстань, то що він може зробити, коли вони опиняться поруч?

– Він не стане діяти так грубо. До того ж нахабна носійка передбачення стане для нього більш ласою ціллю, ніж всього лише наша подруга. До того ж… Бач, він хороший маг та воїн. Настільки хороший, що перед ним ваші з Симоною таланти приблизно рівні, – обережно промовив він.

І ця порція правди сподобалася дівчині ще менше. При чому вона навіть не відразу зрозуміла, яка саме порція їй не сподобалася більше.

– Нахабна?! Ти мене сам довів! – знову обурилася вона.

– Ти перша почала.

– А ти продовжив поводити себе як бовдур!

– Не заперечую. Але я не про те, що ти нахабна взагалі. Комплімент тобі роблю, запам’ятай, нестерпна дівко! Я про те, якою тобі треба себе показати перед ним. Нехай його увага буде зосереджена на тобі, а ми допоможемо і захистимо.

Цього разу Зоря не стрималась та зареготала. Щось таке вона вже чула. До того, як ледь не загинула тут. І зараз ось знову.

– Ларис, то паршива ідея! Ми можемо взагалі з ним не перетинатися і все буде нормально. Самі там між собою вирішуйте, хто кому більш любий. А я прослідкую, щоб Симона не стикалася з ним.

– Не вийде, Зоряно! Ви – наша слабка ланка і він буде хитати вас. Підкуп, лестощі…

– Погрози, отрута. Ларисе, паршива ідея!

– Іншої немає. Зоря, Симона надто світла для цієї гри, надто відкрита, ніжна та крихка. Вона зламається, вона не зможе відбитися так незворушно, як зможеш ти. У палаці тебе буде захищати статус носійки передбачення, тому з аристократами ти зможеш кусатися нарівні. Благаю, візьми на себе його.

Останні слова заплуталися у вітру. Ледь чутні, незрозуміло чи звучали вони насправді, чи почулися, може їх взагалі нашепотів вітер. Слова, які  змусили Зоряну повільно закрити очі та глибоко вдихнути морозне повітря. Десь за їх спинами сходило сонце. Перші промені вже заливали горизонт рожевим маревом, зриваючи чорне покривало ночі з холодного білосніжного світу.

Такий же крижаний холод запанував в душі дівчини. Кусатися нарівні з кимось, захищати когось, підставлятися замість когось… Знову. Вже звична роль, від якої стає по жилах розтікається холодна вода замість гарячої крові. Так легше, так не болить і не хочеться звернутися в клубочок. Не хочеться спитати у того клятого світу: коли мене захистять, коли вже я зможу на когось покластися, а не буду змушена підставляти плече допомоги?

– Добре, я згодна.

Вода в жилах та крига на серці. Так легше, бо так правильно. Вона цінує та любить подругу, тому так дійсно правильно. Ставати на захист та підтримку тих, кого ти любиш – правильно, а там… Навіть коли їй не пощастить, навіть коли інколи так шалено гірко то зовсім не привід озлобитися на світ та закритися у мушлі жалкування самого себе. 

Шансу передумати Зоряна собі не залишила, хоча подумки раз за разом поверталася до тієї розмови. Будь це якась інша тема, вона б обговорила її з подругою, але та навряд чи оцінила б таку опіку. Радше б образилася, а може й взагалі наробила б якихось дурниць.

Тому Зоря мовчала та слухала. А слухати довелося багато. Інформацією про королівський двір, про Фаргу ділилися щедро, але вона була пов’язана з такою кількістю незнайомих та незвичних для вуха імен, що вже скоро голова почала пухнути. Тому, коли на третій світанок на горизонті все ж з’явилася та клята столиця, Зоряна ледь не заплакала від радості.

Нарешті!

Власне, це були єдине, що викликало в неї яскраві позитивні емоції. Місто що поступово почало розростатися сріблястим їжаком гостроверхих будівель було схоже на обкладинку до фентезійної книжки. Яскраве, побудоване у три яруси, кожен з яких підіймався до самої вершини з палацом, над котрим тріпотіли знамена. Картинка неймовірної краси, яка… Зовсім не вразила Зорю.

Примруживши очі, дівчина вивчила картинку і так і сяк, перш ніж зрозуміти, що вона геть розбалувана кінематографом.