Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

    Для одного з них це мало не закінчилося плачевно. З чагарників, біля яких той розташувався, виповзла довга змія. Підповзла до мирно сплячого чоловіка, і вочевидь зібралася закрутити того. Бо вже заповзла на нього. Врятував товариш. У темряві він дивом роздивився небезпеку і встиг запобігти трагедії. Отруйні змії в цих краях були не рідкістю. Але, як ми вже побачили, це була далека не єдина небезпека.

   Два дні пройшли без пригод. Моряки встигли почистити дно судна, замінити кілька дощок в обшивці. Поповнили запас прісної води та назбирали фруктів. Залишилося вполювати дичину та диких кабанів.

   Марко після важкого робочого дня стояв на березі і розглядав корабель. Поруч із ним стояли Альфред,  Еуреха та Мауро Бланко.

   — Про що замислився? - поцікавився Альфред.

   — Думаю, за кілька днів можна було вирушати з припливом. Шкода капітан ще не повернувся.

   — І не кажи друже, запропастився наш приятель,— розгублено промовив Естебан.

   — Не варто вірити цим дикунам, грот-щоглу їм у дупу, — буркнув Альфред.

   — Але Шику неодноразово довів свою відданість.

   — Шику вже давно свій! Він то не зрадить. А ці хто нам? Будь вони хоч з його племені.

   — А я говорив і капітанові, і іншим дурням, нема чого вірити їхнім вигадкам! Монет і на острові добре набрали, черево кожен набив. Та ні, ще треба. Ну, врятували ми їхню дівку, то з того? Невже не знають, що подяки від дикунів чекати не варто. Хіба не чули, що гуарані з Роже Дьюпеном зробили?

   —  Ні, а що? — поцікавився Марко.

   — Спіймали, і засмажили його та пів команди на багатті, ось що! 

   Альфред до останнього був проти походу. Все відмовляв. Та більшість все-таки повірила індіанцям.

   — Та киньте ви, — перебив сумні розмови Мауро, — напевно дісталися табору. Там вождь влаштував свято на честь рятівників сестри. Ну, як вождю відмовиш. Ось і лишилися. А то й самі копальні розграбували вже. Тож скоро будуть тут.

   — Було б непогано, але і в мене якісь дурні передчуття, — відповів Еуреха.

   — Стривай, поглянь-но туди? —  перебив Мауро і вказав на білу пляму на обрії.

   — Хмара, — відповів Естебан узяв трубу та уважно подивився. Всі троє дивилися на

андалузця, який намагався розглянути щось, і насупився.

   — Ну, що там, кажи вже, бий тебе кракен.

   — Як би нас усіх тепер не віддерли, — гнівно вигукнув, Еуреха, — здається сюди може завітати військовий корабель.

   — І як ти з такої відстані визначив, — пробурчав Бланко, — дай сюди трубу, краще хай Марко подивиться. Він їх краще розрізняє.

   Марко взяв трубу, сподіваючись розвіяти побоювання товаришів. Корабель не дуже добре видно, і сказати остаточно  не можна. Але здалеку судно куди більше схоже на військове, ніж торговельне. Та й йшло воно в їхній бік.

   Вже темніло, і їхній корабель з боку моря помітний не був. І за ніч військове судно могло піти дуже далеко. Але якщо воно йшло в їхню бухту...

   «Нестримний»  добре замаскований під торгівця. Проте військові можуть здогадатися, якщо розглянуть його як слід поблизу. Та й могли бачити у справі.

   Капітан Морейро неодноразово вступав у нерівний бій із військовими кораблями, і виходив переможцем. Флейт мав відмінну маневровість, швидкість, а ще добре озброєний. Але тільки де капітан, де його, шельму носить. Про це замислився Альфред.

   Сонце вже майже село, а корабель, який йшов  вдалині, зник з поля зору. Ризикнути вийти в море трохи далі звідси. А за кілька днів, коли фрегат піде, повернуться, щоб забрати капітана. Але настає темна ніч, і дно тут із неприємними сюрпризами. Якщо сісти на мілину, то без шансів на порятунок. 

   — Отже,  зобразимо португальських торговців. Добре, що в тих англійців частину товарів позичили. А золото добре сховати треба — з цими думками він і пішов спати.