Дар'я Пойманова - Око дракона, Дар'я Пойманова

— Ти лікар? — несподівано запитала вона, ставлячи чашку на тумбочку поруч із ліжком.

Влас хмикнув, продовжуючи копатися у своїх трав'яних сумішах, які приніс із собою слідом із кухні.

— Ні, я всього лише знаю правильні трави й особливості тіл, наділених магією. Ці знання дісталися мені від батька.

Карін кивнула і навіть не стала питати, чи є магія в нього, адже й так відчувала, якою буде відповідь.

Закінчивши готувати, він підійшов до ліжка.

— Його виснаження набагато сильніше, ніж у вас, але кілька годин міцного сну і мої трави мають допомогти, — сказав він, ще уважніше оглядаючи Рузана.

Разом із Власом ми акуратно влили ліки Рузану. Потім я наполягла на тому, щоб Карін залишилася в кімнаті й теж відпочила.

— Хм... Добре, — тихо сказала вона, опустившись на стілець біля стіни. Вона сперлася об нього і прикрила очі.

— Може, краще диван? — спробував заперечити Влас, але я зупинила його.

— Нехай буде так.

Влас і я перемістилися на кухню, прикриваючи за собою двері в спальню, де він наполіг, щоб хоча б я прилягла на диван.

— Їжа закінчується, — сказав він, продовжуючи копатися в полицях. — Мабуть, мені скоро доведеться евакуюватися разом з усіма.

— Почекай, у Лісовому Королівстві ще залишилися люди? — запитала я, відчуваючи, як ниючий біль повертається в серце.

— Залишилися, — кивнув він. — Більшість зібралися в Академії. На неї накладено сильні оборонні чари. Поки що там безпечно. Але багато хто не хоче залишати свої домівки. Люди налякані. Весь цей час, ми з кількома магами води, які вміють керувати човнами, намагаємося організувати евакуацію. Але поки що все йде повільно.

Зручно вмостившись на м'якому дивані, я ненадовго прикрила очі, відчуваючи, як тіло починає потроху здаватися під гнітом втоми. Голова пульсувала від напруги, а думки вихором носилися в голові. Але замість спокою, я знов і знов поверталася до того, що потрібно зробити, щоб допомогти.

Потрібно евакуювати людей... але як? Адже незважаючи на те, чи вдасться нам відшукати Око Дракона, ми неминуче зіткнемося з моєю мамою. Я відчуваю це. І хоч Лісове Королівство було для мене своєрідною в'язницею, я все одно не могла дивитися на всі руйнування і смерть, які спіткали його. Тут залишилися люди, яких я любила.

Влас, занурений у свої турботи, все ж продовжував крадькома поглядати в бік злегка відчинених дверей спальні. Я бачила, як на його обличчі змінюються занепокоєння і підозра. Так само він дивився і на мене, коли ми вперше зустрілися, проте тоді поруч був Рузан, і тому Влас досить швидко прийняв мене. Карін його насторожувала, та й чи могло бути інакше? Її поява була раптовою, але я поки що не поспішала розповідати йому правду про те, ким насправді була дівчина. Можливо, так буде краще для всіх.

Хоча хто я така, щоб приймати такі рішення? Принцеса? Бастардка, яку ніколи не вважали справжньою спадкоємицею? Навіть Лорайн, з його важким поглядом, іноді немов дивився крізь мене. Але ж я все ще частина цього місця, цієї землі. Лісове Королівство було моїм домом, навіть якщо одночасно з цим було моєю в'язницею. І зараз, незважаючи на всю цю гіркоту і біль, я не могла залишитися осторонь.

Я не мала права.

Мої думки все спливали до тих, хто був мені дорогий: Аура, Насім, Адан... Чи живі вони? Я благала всіх чотирьох Перших, щоб так воно й було. Я стискала руки настільки сильно, що нігті врізалися в долоні, намагаючись вгамувати сльози, що підступили. Я не могла зараз дозволити собі зламатися.

Влас, здається, помітив мій замкнутий погляд, але нічого не сказав. Його руки звично зайнялися чимось на кухні, а мені раптом стало соромно перед ним. Адже він теж не знає всієї правди про мене. Хто я така.

Втома повільно, але невблаганно навалювалася на мене. Вона обволікала, тягнула вниз, поки я сиділа, слухаючи розмірений стукіт свого серця і побрязкування склянок. Я заплющила очі, відчуваючи, як сили покидають мене, але, може, всього на хвилину я дозволю собі цей спокій.