Грем Грін - Тихий американець. Наш резидент у Гавані

на столі. Крім того, так належить старому негоціантові.

— Хто це вигадав, що я негоціант?

— Таке в них у Лондоні про вас уявлення. Я зараз же піду підшукаю для вас сейф.

— Ну, мені пора,— заявила Міллі,— Будь розсудливий, татку! Ти знаєш, що я маю на увазі.

2

День випав дуже клопіткий. Насамперед Беатріса купила величезний сейф з секретним замком: шість вантажників ледве втягли того сейфа на машину, а піднімаючи його сходами, зламали поруччя й зірвали з стіни картину. На вулиці зібрався цілий натовп — хлопчаки з сусідньої школи, дві гарненькі негритянки, поліцейський. Уормолд ремствував, що все це може накликати на нього підозру, а Беатріса заявила, що найкращий спосіб уникнути підозри — не критися від людей.

— Згадайте-но історію з сифоном,— сказала вона.— Кожен запам’ятає, що це я облила поліцейського водою. І ніхто більше не стане допитуватися про мене. І так усе ясно.

Поки вони мучилися з сейфом, під’їхало таксі, з якого виліз юнак з великою валізою.

— Це Руді,— пояснила Беатріса.

— Який іще Руді?

— Ваш рахівник. Я ж вам учора казала.

— Хвалити бога,— пробурмотів Уормолд,— виходить, я ще не все запам’ятав, що було вчора.

— Заходь сюди, Руді, перепочинь трохи.

— Нема ніякої потреби кликати його сюди,— розсердився Уормолд.— Адже тут нема для нього місця.

— Він може спати в конторі,— відказала Беатріса.

— Де ж тут помістяться ліжко, сейф і моє бюрко?

— Я дістану вам менше бюрко. Як ваша нудота, Руді? Це наш хазяїн — містер Уормолд.

Руді був зовсім зелений юнак з блідим обличчям; пальці його пожовкли чи то від нікотину, чи від кислот. Він сповістив:

— Уночі двічі блював. Електронна трубка розбилася в дорозі.

— Зараз не до цього. Треба спершу влаштуватись. Ідіть-но купіть собі розкладушку.

— Гаразд! — кинув Руді й побіг..

Одна негритянка підійшла до Беатріси й сказала!

— Я британська піддана.

— Я також,— озвалася Беатріса.— Рада познайомитися з вами.

— Ви та сама міс, що облила водою капітана Сегуру?

— Майже так. Я бризнула на нього з сифона.

Негритянка обернулась і щось пояснила натовпові по-іспанськи. Дехто почав аплодувати. Збентежений поліцейський почвалав геть.

— Ви дуже гарна, міс,— сказала негритянка.

— Ви теж,— мовила Беатріса.— А тепер допоможіть мені занести цю валізу.

Вони заходилися втягати нагору валізу Руді, то штовхаючи, то перекидаючи її.

— Пробачте,— примовляв якийсь чоловік, проштовхуючись крізь натовп.— Даруйте ласкаво.

— Чого вам? — спитала Беатріса.— Ви ж бачите, що тут робиться! Приходьте іншим разом.

— Мені хотілось би купити пилосос.

— Ах, пилосос! Тоді заходьте, якщо зможете переступити через валізу.

Уормолд гукнув Лопеса:

— Займіться ним. Та постарайтеся збути йому «Атомний котел». Ми ж іще жодного не продали.

— Ви що, будете тут жити? — спитала негритянка.

— Ні, працювати. Спасибі вам за поміч.

— Нам, британцям, треба держатися купи,— сказала негритянка.

Вантажники вже спускалися сходами, плюючи на долоні й витираючи їх об штани, щоб показати, як важко їм було тягти сейфа. Уормолд дав їм на випивку. Він піднявся нагору й сумно оглянув свій кабінет. Найгірше було те, що там лишилося місце для розкладушки, і, отже, він ніяк не міг спекатись Руді. Сказав одначе:

— Руді не матиме де зберігати свої речі.

— Нічого. Він звик до такого життя. До того ж у нас є стіл. Ви перекладіть свої папери з шухляд у сейф, а Руді сховає туди свої речі.

— Я не вмію відчиняти секретних замків.

— Це дуже просто. Треба тільки запам’ятати три числа. Який номер вашої пошти?

— Не знаю.

— А номер телефону?.. Втім, ні, це не годиться. Кожен злодій догадається. Якого року ви народилися?

— Тисяча дев’ятсот чотирнадцятого.

— А числа?

— Шостого грудня.

— От і добре, хай буде дев’ятнадцять — шість — чотирнадцять.

— Я ж не запам’ятаю.

— Це вам так здається. Не можете ж ви забути, коли народились. Тепер дивіться. Ви крутите чотири рази проти годинникової стрілки, ставите на дев’ятнадцять, потім тричі обертаєте за годинниковою стрілкою і встановлюєте на шість, знову два рази проти годинникової стрілки — на чотирнадцять, нарешті робите повний оберт — і сейф замкнено. Повторюємо те саме... Прошу — відімкнено.

У сейфі лежала дохла миша.

Беатріса зауважила:

— Товар з гнилизною, треба було зажадати знижки.

За цим вона взялася розпаковувати валізу Руді: вийняла звідти передавач, сухі батареї, фотоприладдя, якісь таємничі рурки, загорнуті в чоловічі шкарпетки.

Уормолд здивовано спитав:

— І як вам вдалося приховати все це від митниці?

— А ми не приховували. П’ятдесят дев’ять тисяч двісті дріб чотири дріб п’ять привіз нам ці речі з Кінгстона.

— А хто він такий?

— Креол-контрабандист. Спекулює кокаїном, опіумом та маріхуаною. Звичайно, всі митні чиновники у нього в кулаці. Вони вважали, що в цій валізі його звичайний крам.

— Скільки ж потрібно наркотиків, щоб напхати таку валізу!

— Еге ж. Довелося викласти чималеньку суму.

Попереносивши Уормолдові речі в сейф, вона спритно розмістила все по шухлядах письмового стола.

— Сорочки Руді трохи помнуться, але хай це вас не турбує.

— А мене це й не турбує,— сказав Уормолд.

— А це що? — спитала вона, розглядаючи картотеку.

— Мої агенти.

— І ви залишаєте їх на столі?

— Ну, на ніч я їх замикаю.

— У вас немає найменшого уявлення про конспірацію! — Вона взяла в руки одну з карток.— Хто це Тереса?

— Вона танцює гола.

— Зовсім?

— Так.

— Вам дуже пощастило... Лондон наказав, щоб я взяла на себе зв’язок з вашими агентами. Ви познайомите мене з Тересою... коли вона буде не зовсім гола?

— Не думаю, щоб вона схотіла мати справу з жінкою,— заперечив Уормолд.— Ви ж знаєте, які то дівчата...

— Не знаю. Досить того, що ви їх знаєте... Ага, осьде інженер Сіфуентес. Лондон високої думки про нього. Може, ви скажете, що він теж не схоче мати справ із жінкою?

— Він не знає англійської.

— То, може, мені брати в нього уроки іспанської мови? Це був би непоганий привід для зустрічей.