Яна Паувел - Відомство мертвих душ. Тіло без душі, Яна Паувел

— І не тільки це, — тихо додав він, а тоді з підозрою подивився на неї. — Дивно, що ти про це не знаєш.

Андрея миттю відвела погляд і подумки вилаялась.

— Що ж, — вона почала квапливо збирати свої речі, — уже доволі пізно. Побачимося завтра на заняттях.

З цими словами вона закинула сумку на плече, схопила зі столу літопис і поспішно покинула бібліотеку. Навіть замовлені книги в бібліотекарки не забрала.

Надлишок магії? І хто б їй пояснив, що це таке, і як із ним боротися? Андрея мимоволі знову подумала про Лірена. Але згадавши їхню останню зустріч скривилася. Знову він буде з неї сміятися.

От би заснути і прокинутися на ранок в своєму тілі. Якби ж тільки усе це виявилося кошмаром.

Уже в своїй кімнаті вона поставила книгу на стіл, скинула на підлогу сумку і довго роздивлялася в дзеркалі своє обличчя, але нічого дивного так і не помітила. Очі як очі. І нічого вони не світилися. Що тоді мав на увазі її одногрупник? А може дзеркало цього не передає…

І що їй робити? Андрея, нарешті, перестала роздивлятися своє відображення і повернулася до дзеркала спиною. Із запланованого на сьогодні вона не зробила практично нічого. І спати не сильно хотілося.

Її погляд мимоволі опустився на літопис. Можливо їй все таки вдасться відшукати в ньому щось корисне. Різко видихнувши вона підняла зі столу грубжелезну книгу і перевернувши її, розгорнула. Оскільки, її цікавив Енріх ІХ, починати слід було з кінця. Принаймні, так вона вважала.

Історія кожного короля в літописі була короткою і стислою, що і не дивно. Сюди записувалися тільки основні події з життя монархів. Декому з них присвячувалося всього декілька речень, як от Рікхарду ІІ, який зійшов на трон у віці шістдесяти восьми років і правив всього два роки, після чого був вбитий рідним братом. Декому, як і Енріху І Завойовнику присвячувалося декілька сторінок.

Енріх ІХ на подив Андреї належав до другої категорії королів. Вона навіть і не здогадувалася, що за триста сорок дев’ять років правління король встиг провести стільки реформ.

Можливо, справа в тому, що її молодість припала на часи після переселення душі Його Величності. Андрея чомусь вважала, що Енріх ІХ суттєво уступає своїм предкам.

Але читаючи літопис, вона все більше переконувалась у зворотньому. Енріх ІХ як король продовжив політику Маркоса ІІ Мудрого, практично усі реформи якого були спрямовані на те, щоб зрізняти у правах аристократію і простий люд.

Як виявилося, це саме завдяки йому життя аристократа і простолюдина тепер мали однакову цінність. З кримінального законодавства вилучили статті спрямовані на посилений захист аристократії. Тепер покарання призначалося правопорушнику зогляду на ступінь тяжкості вчиненого злочину. І не важливо яке у нього було походження. Також на призначення покарання більше не впливало походження жертви, що дозволило суттєво зрівняти громадян в правах.

Крім того, король за кошт державного бюджету побудував по всьому королівству безліч шкіл і лікарень, зробивши освіту і медецину значно доступнішими для населення. Своїм указом він поділив домени на округи і зобов’язав спілку цілителів забезпечити перебування не менше трьох цілителів в кожному окрузі. А щоб цілителі не обдирали і без того бідних громадян, встановив обмеження на встановлення цін за надання цілительських послуг.

З усього прочитаного Андрея знала тільки про побудову сиротинців і створення королівського стипендійного фонду.

Якщо так подумати, Енріх ІХ був чудесним королем. Зрештою, всі його реформи були спрямовані на покращення рівня життя населення.

Люди мали б захоплюватися ним. Натомість серед народу росли тривожні настрої. Король без магії… Король без гідного нащадка. Андрея і сама нерідко чула як люди обговорюють неясне майбутнє Окти. Хтось навіть сказав, що якби таке трапилося до заснування Вільхферму, Окта перестала б існувати тієї ж миті. І в чомусь він мав рацію.

З давніх-давен один рід правив королівством. Серед його представників траплялися і дурні, і тирани, і божевільні. Не один раз в історії Окти проливалася королівська кров. Але цей рід ніколи не переривався. Людей жахала невідомість.

І Енріх ІХ безсумнівно знайшов спосіб, нехай і ненадовго, але заспокоїти їх. Його закон «Про спадкування престолу», однозначно відіграє важливу роль в майбутньому королівства. Передати трон тому, кого виберуть і одобрять представники народу, комусь, хто незважаючи на статус, зміг закінчити найпрестижніший виш Окти, і добитися успіхів в подальшому.

Цей закон однозначно носить революційний характер. Вперше за усю історію Окти її майбутнє не залежатиме від того наскільки вправним і розумним буде нащадок королівського роду.

Але це також означатиме ще більшу втрату аристократією своїх позицій. Уже зараз з вимог до конкурсантів на важливі посади в Окті зникли обмеження які стосуються походження. До уваги беруться тільки знання і досвід. А якщо ще й новий король буде простолюдином…

Оптимальним варіантом для них зараз було б посадити на трон когось кого б вони змогли контролювати. Але більшість в парламенті займали простолюдини.

Не дивно, що з’явилися заколотники. Та й нащадки королівської крові уже ймовірно готувалися до успадкування престолу, а тут така несподіванка.