Ліана Моріарті - Велика маленька брехня

її характеру, навіть тоді, коли її несамовитий оптимізм не виправдовувався, а він завжди не виправдовувався.

— Думаю, я таки піду на цю вечірку, — сказала вона мамі по телефону.

— Ну і добре, — зітхнула мама. — Мусиш тримати голову високо.

(Коли мама Джейн дізналася про зізнання Зіггі щодо Макса, вона вигукнула:

«Я завжди знала, що то не Зіггі!» — хоча вона явно сумнівалася).

Тато й мама Джейн збиралися складати новий пазл про «Зоряні війни», сподіваючись нарешті прищепити Зіггі любов до пазлів. А наступного ранку Дейв хотів поїхати із Зіггі до критого альпіністського центру, а після обіду в неділю привезти його назад.

— Виділи собі трохи часу, — сказала мама Джейн. — Розслабся. Ти на це заслужила.

Джейн планувала попрати, оплатити рахунки та поприбирати у кімнаті Зіггі (поки його немає і ніхто не смітить у процесі прибирання), та біля пляжу вона раптом вирішила зупинитися у «Блакитному блюзі». Там буде затишно і тепло. Том розпалить свою маленьку пічку. Вона усвідомила, що у «Блакитному блюзі» вона почувалася як удома.

Джейн припаркувалася біля тротуару, там не було лічильника. Машин поблизу теж не було. Усі сиділи вдома. Повідміняли всі спортивні заходи, що традиційно відбувалися у суботу зранку. Джейн глянула на підлогу під пасажирським сидінням, де вона зазвичай ховала парасолю, і зрозуміла, що лишила її вдома. Дощ так лупив у лобове скло машини, ніби хтось поливав її з відра. Дуже наполегливий, дуже мокрий і холодний дощ, здатний змусити її зітхнути.

Вона взялася за голову, обмірковуючи. Принаймні волосся у неї тепер небагато — можна мочити. Це була ще одна річ, котра так покращила її настрій — її нова зачіска.

Джейн опустила дзеркало заднього огляду.

«Мені подобається, — сказала донька пані Пондер учора. — Дуже подобається. Всім розкажіть, що це я вас підстригла.»

Джейн не могла повірити, що коротка стрижка так змінила її обличчя —підкреслила вилиці та ніби збільшила очі. А новий, трохи темніший колір, підкреслив тон її шкіри.

Уперше після тієї ночі в готелі, коли бридкі слова міцно засіли в її мозку, вона подивилася у дзеркало та відчула просте задоволення. Власне, вона не могла перестати милуватися собою, несміливо усміхаючись та повертаючи голову на всі боки.

Було трохи соромно, що таке відчуття щастя могло прийти від чогось штучного. Чи може, воно було справжнім? Нормальним? Може, подобатись собі — це нормально? Може, не треба намагатися аналізувати і думати про Саксона Бенкса та одержимість суспільства молодістю, красою, стрункістю, а ще відфотошопленими моделями, котрі штампують нереалістичні стандарти. Може, вже годі розводитися про те, що цінність жінки не повинна вимірюватися її зовнішністю, і має значення лише те, що в душі, бла, бла, бла… Досить! Сьогодні у неї була нова зачіска, яка їй пасувала, і це робило її щасливою.

«О!» — вигукнула її мама, коли побачила, як вона входить у двері, вона затулила рота рукою та виглядала так, ніби зараз розплачеться.

«Тоді не подобається?» — Джейн сполошено торкнулася свого волосся.

«Не кажи дурниць, ти просто красуня!»

Джейн поклала руку на ключі у замку запалювання. Треба їхати додому. Смішно бігати по дощу.

Але вона відчувала нераціональну гостру потребу у «Блакитному блюзі» та усьому, що з ним пов’язано, пахощах, теплі, каві. А ще вона хотіла, щоб Том побачив її нову стрижку. Гомосексуальні чоловіки завжди помічають нові стрижки.

Вона глибоко вдихнула, відчинила дверцята і побігла.

Розділ шістдесят шостий

Селеста прокинулася пізно — її розбудив шум дощу та звуки класичної музики. Будинком пливли запахи яєчні з беконом. Це означало, що Перрі на кухні, хлопці сидять у піжамах на столі — страшенно щасливі — і теліпають ногами. Вони дуже любили готувати разом із татом.

Колись вона читала в якійсь статті, що кожні стосунки мали свій любовний рахунок. Коли ти робиш щось хороше для коханої людини — це немов депозит. А сердитий коментар — це немов ти знімаєш гроші з рахунку. Важливо, щоб на рахунку не було від’ємного балансу. Вдарити дружину головою об стіну — це дуже велике зняття готівки. А от встати рано разом із дітьми та приготувати сніданок — це невеликий депозит.

Вона сіла у ліжку та відчула біль у потилиці. Біль був не сильний, підвищилась чутливість, та загалом усе було гаразд. Дивно, як швидко знову почався процес загоєння та прощення. Якийсь безперервний цикл.

Сьогодні мала відбутися доброчинна вечірка. Вони та Перрі одягнуться як Одрі Хепберн та Елвіс Преслі. Перрі замовив костюм Елвіса у дорогій лондонській крамниці. Коли б принц Гарі хотів замовити костюм Елвіса, то, мабуть, зробив би це саме там. Решта учасників матимуть костюми з поліестру та бутафорію з магазину «Все по два долари».

Завтра Перрі летить на Гаваї. Він зізнався, що то була гулянка. Кілька місяців тому він запитав її, чи не хоче вона полетіти з ним, і якусь мить вона справді замислилась над цим. Відпустка у тропіках! Котейлі та спа. Подалі від щоденних стресів. Що могло піти не так? (Все могло. Одного разу він її вдарив у п’ятизірковому готелі, бо вона дражнила його за неправильну вимову слова «лакейський». Ніколи вона не забуде виразу приниження на його обличчі, коли він збагнув, що все життя неправильно його вимовляв.

Коли він буде на Гаваях, вона переїде та перевезе дітей у квартиру на Мак-Махонс-Пойнт. Зустрінеться із сімейним юристом. Це буде нескладно. Світ юридичних тонкощів її не лякав. Вона знала багатьох людей. Все буде добре. Звісно, на неї чекає справжнє жахіття, але та зрештою все буде добре. Він її не вб’є. Після їхніх сварок вона завжди була надміру драматичною. А надто смішно було використовувати слово «уб’є», коли твій «убивця» на кухні смажить із дітьми яйця.

Спершу все буде жахливо, а потім все буде добре. Діти так само зможуть готувати сніданок з татом по вихідних, коли ночуватимуть у нього.

Вчора то був останній раз, коли він зробив їй боляче.

Досить.

— Мамо, ми зробили тобі сніданок! — до спальні прибігли хлопці, залізли до неї на ліжко, немов маленькі веселі крабики.

У двері зайшов Перрі, несучи тарілку, немов офіціант у вишуканому ресторані.

— Овва, смачно! — сказала Селеста.

Розділ шістдесят сьомий

— Я знаю, що робити, — сказав Ед.

— Не знаєш, — сказала Маделін.

Вони сиділи у вітальні, слухали, як барабанить у вікна дощ, та похмуро жували мафіни Джейн. (Жахливо, що вона продовжувала їх приносити, ніби мала завдання терміново розширити талію Маделін).

Абігель була у своїй кімнаті, лежала на дивані, котрий вони поставили замість її чудового ліжка.